Как лечить гастрит быстро. Как лечить гастрит желудка дома. Как лечить гастрит народными средствами. Лечение и профилактика кариеса. Быстрая профилактика кариеса зубов. Профилактика кариеса у взрослых. Питание во время беременности. Какое правильное питание во время беременности. Режим питания во время беременности. Почки симптомы болезни. Главные признаки болезни почек. Питание при болезни почек. Как доставить удовольствие девушке. Как доставить девушке больше удовольствия днем. Как доставить максимум удовольствия девушке. Грудные мышцы в домашних условиях. Быстрые домашние упражнения для грудных мышц. Тренировка грудных мышц. Йога для начинающих видео. Качественная йога для беременных. Уроки йоги для начинающих. Народное лечение простата. Главные средства лечения аденомы простаты. Лечение простатита и аденомы простаты.
Головна
Новини
Новини Володарщини
Новини області
Виступи. Інтерв’ю. Привітання
Військова служба за контрактом у Збройних Силах України
Центр допомоги учасникам АТО
Склад
Розпорядження
Положення
Юридична допомога учасникам АТО та їх сім’ям
ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ВЛАДИ
Концепція реформування місцевого самоврядування
Обговорення
Інформація
Доступ до публічної інформації
Звернення громадян
Економіка
Інвестиції
Соціально-економічний розвиток
Закупівлі
Оголошення
Громадянське суспільство
Політичні партії
Програма співпраці
Громадські організації
Політично-консультативна рада
Громадська рада
Громадське обговорення
Центр надання адміністративних послуг
Графік роботи
Контакти
Новини
Нормативно-правова база
Перелік послуг
Регуляторна політика
Планування регуляторної діяльності
Оприлюднення проектів регуляторних актів
Відстеження результативності
Здійснення регуляторної діяльності
Державна служба
Е-декларування
Конкурс "Кращий державний службовець"
Запобігання проявам корупції
Житлово-комунальне господарство
Сфера земельних відносин
Цивільний захист та безпека життєдіяльності
Сектор культури
Служба у справах дітей та сім'ї
Молодь і спорт
Освіта
Управління Пенсійного фонду
Керівництво
Структура
Графіки прийому
Зворотній зв'язок
Страхувальникам
Пенсіонерам
Добровільна участь
Новини
Застрахованим особам
Запобігання проявам корупції
Доступ до публічної інформації
Питання-відповідь
ОЧИЩЕННЯ ВЛАДИ
Інформує Казначейство
Податкова служба
Юстиція
РАЦС
Юридичні консультації
ДВС
Методичні рекомендації
Державна реєстрація НПА
Володарське бюро правової допомоги
Управління соціального захисту населення
Моє село - краплиночка на карті
Служба 101. Володарський РС ДСНС
Центр зайнятості
Регіональний сервісний центр МВС
Електронне звернення

Авторизація



Лічильник відвідування

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні9
mod_vvisit_counterВчора316
mod_vvisit_counterЦього тижня325
mod_vvisit_counterМинулого тижня2112
mod_vvisit_counterЗа місяць7192
mod_vvisit_counterМинулого місяця10861
mod_vvisit_counterВсього787027

Online (20 хвилин): 4
Твій IP: 23.20.86.177
,
2017-10-23 00:37
Під захистом українських військових
Четвер, 12 жовтня 2017, 13:15

maxresdefault

ВШАНУЙ ГЕРОЇВ

14 жовтня 2017 року відзначатиметься державне свято – День захисника України, встановлений Указом Президента України від 14 жовтня 2014 року №806. Це свято усіх, хто покликаний захищати свою батьківщину, а також нагода згадати історичні перемоги попередніх поколінь, які своїми бойовими звершеннями здобували та відстоювали свободу і незалежність України.

Указом Президента України 2017 рік проголошено Роком Української революції 1917-1921 років, яка мала важливе значення у становленні національної державотворчої традиції.

Сучасна українська державність є продовженням традицій Української революції. Незалежність виборювалася українцями із 1917 року і ця боротьба триває й сьогодні. Нинішніх захисників України надихає самовідданість та жертовність воїнів армії Української Народної Республіки, 100-річчя з часу створення якої ми відзначаємо цього року.

У цьому році 14 жовтня виповнюється 75-та річниця з часу утворення Української повстанської армії, діяльність якої була складовою загальноєвропейського руху опору нацистам та їх союзникам.

УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Час створення УПА

Перші загони під назвою УПА-«Поліська Січ» створив на початку Другої світової війни отаман Тарас Бульба-Боровець у районі поліського Олевська для боротьби з більшовиками. У кінці 1941року окупаційна адміністрація змусили Т. Бульбу ліквідувати «Поліську Січ», після чого він перейшов у підпілля, де створив нову повстанську формацію, спершу під подібною ж назвою, а згодом як Українська Національно Революційна Армія (УНРА). Загони Т. Бульби-Боровця підпорядковувалися Уряду УНР в екзилі. Із Т. Бульбою співпрацювали члени ОУН під керівництвом А. Мельника, у яких були свої військові табори на півдні Крем’янеччини та Володимирщини.

Восени 1942 року почали також утворюватися збройні загони ОУН на Поліссі й Волині, очолені Степаном Бандерою, що також прийняли назву УПА. Ці загони 18 серпня 1943 року роззброїли УПА-«Поліська Січ» Т. Бульби. Її організаторами були провідні члени ОУН: Д. Клячківський, Р. Волошин, Я. Бусел. Першим командиром УПА став Дмитро Клячківський (Клим Савур), шефом штабу – полковник УНР Леонід Ступницький (Гончаренко), начальником оперативного відділу став полковник УНР Микола Омелюсік.

Протягом зими 1942-1943 років тривала розбудова структури підпільної армії. Організаційне формування УПА як діючого військового формування завершилося навесні 1943 року.

Символічну дату створення УПА 14 жовтня 1942 року було затверджено проводом ОУН(Б) вже у повоєнні роки.

Структура та озброєння армії

Територіально УПА ділилася на три частини: УПА- Північ (Волинська, Рівненська і частина Житомирської та Київської областей); УПА-Захід (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська та частини Закарпатської і Чернівецької областей) з окремою воєнною округою «Сян» (Перемищина, Холмщина, Лемківщина); УПА-Південь (частини Вінницької і Хмельницької областей). Групи ділилися на воєнні округи, а округи на тактичні відтинки.

Територіальні штаби УПА та деяких куренів і загонів мали такі відділи: оперативний, розвідувальний, вишкільний, політично-виховний, організаційно-персональний і тиловий. До тилового відділу належали інтендантура й Український Червоний Хрест. Командування загонів мало таку структуру: командир, бунчужний, політичний вихователь, санітар (деколи лікар), начальник розвідки й польової жандармерії. У куренях іноді були і капелани.

Комплектування загонів відбувалося на добровільних засадах, проте на початку фахівців було мобілізовано. Щоб доповнити старшинські кадри, було організовано вишкільні курси: існували старшинська школа «Дружинники» з шестимісячною програмою, курси санітарів, медсестер, мінерів, політвихователів, адміністраторів.

Тактичною Одиницею УПА був загін – сотня або курінь. Бойовий склад сотні становив 150-200 вояків; проте зазвичай сотні були неповні. Загони було озброєно піхотною зброєю, включаючи важкі кулемети, гранатомети й протипанцерні рушниці, інколи й малі гармати. Уже за перших місяців повернення комуністичної влади було здійснено перехід до дії меншими загонами, щоб збільшити маневреність і полегшити забезпечення провізією.

Спершу в УПА існували лише функціональні ступені: курінний, сотенний, чотовий, ройовий. Згодом, ухвалою УГВР введено підстаршинські ступені: старший стрілець, вістун, булавний, старший булавний і старшинські: хорунжий, поручник, сотник, майор, полковник, генерал.

Ступені генерала мали Роман Шухевич і шеф генерального штабу Дмитро Грицай, ступені полковника – їхні наступники на цих постах: Василь Кук і Олекса Гасин, а також командири УПА-Захід та УПА-Південь: Василь Сидор, Омелян Грабець, перший головний командир УПА Дмитро Клячківський та інші.

Зброю та однострої УПА здобувала від ворога, інколи купувала на чорному ринку. В УПА існувала тільки піхота, за винятком початків УПА, коли були й кінні частини та гармати. Зброя була німецького, радянського, угорського, польського, чеського і румунського виробництва.

У 1947 році було здійснено частковий розпуск загонів УПА і включено їх у збройне підпілля, іншим доручено «легалізуватися». Оперативними одиницями УПА, замість сотень і куренів, стали рої й чоти.

Чисельність підпільної народної армії визначити вкрай важко. Так, за одними даними, найбільшої чисельності УПА досягла на переломі 1943-1944 років, Об'єднуючи не менше 40 000 активних борців, у тому числі й підпільні кадри ОУН. За іншими даними, військові підрозділи УПА могли досягати одночасно близько 90 000 осіб. Всього ж через лави УПА та націоналістичне підпілля, на думку фахівців пройшло не менше 500 тис. осіб. І це були не тільки етнічні українці. В УПА воювали та виконували важливі функції представники 22 інших національностей, що переконливо свідчить про її високий авторитет народної армії. Ці національні загони при УПА були автономними, мали своє командування, прапори. Наприклад, командиром азербайджанського відділу був Чавлі, грузинського – Карло Гогія, узбецького – Шімрат. Вони формувалися, як правило, за наявності відповідної кількості бійців однієї національності. Крім названих, відомі національні загони вірмен, казахів, калмиків, киргизів, литовців, росіян, таджиків, татар, чеченців, чувашів. Найчисленнішими були литовські та грузинські (декілька сотень кожної національності), потім узбеки і вірмени. Є відомості про те, що у складі УПА боролися також білоруси та євреї. Останні розглядали своє перебування у цій армії, як справжній порятунок від фізичного знищення гітлерівцями. Тому багато євреїв подалися туди після втечі із гетто, інші були звільнені звідти українськими повстанцями. Вони позитивно зарекомендували себе не лише як прості бійці, а і як кваліфіковані лікарі. Томи «Літопису УПА» містять інформацію про героїку євреїв, що боролися в лавах УПА як проти нацизму, так і проти комунізму, і чимало їх загинуло в боротьбі за волю України і за честь єврейського народу.

Доктор Абрагам Штерцер і його брат Арієг та їхні сім'ї, за своїм світоглядом – переконані сіоністи, мужньо воювали в УПА, чудово володіли українською мовою. Абрагам Штерцер лікував як вояків УПА, так і населення, за що був дуже шанований серед українців.

Слід згадати і доктора Самуеля Ноймана, героя УПА. Він був відомим лікарем і лікував всіх, хто в цьому мав потребу. Великий ерудит, що вільно володів багатьма європейськими мовами, добре знав, кому допомагає. Під час Голокосту він був схоплений нацистами і кинутий у гетто, де вже перебувала його мама. Щоб врятуватися від неминучої загибелі і врятувати матір, д-р Самуель таємно передав листа зв’язковим УПА, а Служба безпеки повстанців зуміла вирвати лікаря та його маму з рук нацистів. 3а підробленими документами на псевдо «Максимович» д- р Нейман вступає у лави УПА, де встановлює прямі контакти із начальником штабу – Олексою Гасином. Десятки вояків УПА врятував цей талановитий лікар. Самуель Нойман геройськи загинув у бою з енкаведистами у Чорному лісі разом зі членами штабу УПА в 1945 році. І таких прикладів дуже багато.

Такі факти переконливо спростовують твердження кремлівських пропагандистів та інших антиукраїнських сил про ксенофобію та антисемітизм учасників українського визвольного руху.

Боротьба нацистів та УПА

Діяльність УПА можна цілком упевнено вважати складовою боротьби поневолених нацистами народів, яка у роки Другої світової війни набула широкого розмаху у Франції, Югославії, Польщі, Чехословаччині, Албанії, Греції, Бельгії, Данії та інших країнах. При цьому УПА була чи не єдиною в Європі підпільною армією, що не отримувала зовнішньої матеріальної, фінансової чи іншої допомоги, а орієнтувалася лише на підтримку українського населення на територіях, де вона діяла.

ІІІ надзвичайний великий збір ОУН(Б) в серпні 1943 року висунув гасло «боротьби проти імперіалізмів Берліна і Москви». Керівництво ОУН(Б) заборонило командирам загонів УПА і тереновим провідникам ОУН вступати в контакт з окупантами, бо «мости на дорозі до переговорів з німцями попалені». У відповідь на пропозиції пропонувалося завертати нацистів «до переговорів з провідником С. Бандерою, який ув'язнений в Берліні».

Тим не менш, взимку 1943-1944 років керівництво ОУН і УПА взяло курс на фактичне уникнення боїв з нацистами. Це пояснювалося наближенням лінії фронту. У першій половині липня 1944 року на установчому великому зборі Української Головної Визвольної Ради (УГВР) було заявлено, що «політично зв’язуватися сьогодні з Німеччиною неможливо».

Нацисти робили неодноразові спроби знищити УПА військовими акціями і засобами пропаганди.

Так, зокрема, у липні-серпні 1943 року з метою знищити загони УПА, силами 10 батальйонів мотопіхоти та 10000 німецьких і польських поліцейських під командуванням генерала Еріха фон дем Бах-3алевські було проведено наступ на територію південної Волині, який провалився.

У липні 1943 року було 35 боїв, в серпні - 24, у вересні - 15. Німецькі війська втратили близько 3000 вояків убитими і пораненими, УПА - 1237 убитими і пораненими. Восени 1943 року окупаційна влада провела новий наступ на райони, «заражені націоналістичними бандами», яким командував обергрупенфюрер СС Г. Прюцман.

У жовтні-листопаді 1943 року зафіксовано 47 боїв загонів УПА і близько 125 дрібних боїв місцевих загонів УНС (Українська народна самооборона) з нацистами. У результаті бойових дій останні втратили близько 1500 солдатів, загони УПА - 414 бійців.

У роки німецької окупації, у надзвичайно важких умовах УПА навіть вдалося взяти під свою владу значні території, на які не могла ступити нога нацистів. Так, зокрема, у квітні загони УПА «Північ» звільнили від нацистів містечко Колки та прилеглі до нього території. Навесні 1943 року на звільненому від окупантів терені, що охоплював населені пункти Маневицького, Рожищенського, Ківерцівського районів Волинської області, Радивилівського району Рівненської області (близько 2,5 тисяч квадратних кілометрів), постала Колківська республіка. Її межі в силу військових обставин змінювалися. Це самоврядне утворення стало осередком опору нацистам. Республіка мала ознаки державного утворення - у ній діяли українські органи влади, політично-видавничий осередок, розвивалось українське шкільництво, організовано лікарні, відкрито медичні та аптечні пункти, військову школу, пункти з виробництва продуктів харчування та товарів широкого вжитку. Діяла Служба безпеки та суд. Цей острівець свободи проіснував до 4 листопада 1943 року. Тоді за допомогою регулярних фронтових частин (артилерії, танків та авіації) Колківська республіка була знищена нацистами.

Боротьба комуністичного режими проти УПА

Для знищення УПА більшовики спочатку застосували масові бої й сутички, як, наприклад, у квітні 1944 року триденний бій під Гурбами на Крем'янеччині за участю близько 30 000 вояків та взимку 1944-1945 років у Карпатах. Для знищення УПА радянський уряд кинув навіть кілька дивізій військ НКВС.

Взимку 1945-1946 років у Карпатах було влаштовано велику блокаду з розташуванням військ НКВС у селах з метою не допустити допомоги населення загонам УПА та підпіллю.

Для боротьби з УПА більшовики вербували з місцевого населення так званих «стрибків». НКВС-МВС застосовували також поширення отруєних ліків й інфекційних недуг та інше.

Окремо слід згадати про різні методи провокацій радянських каральних органів. Передусім йдеться про створення фальшивих загонів УПА. У пошуках ефективних методів боротьби НКВС-МВС широко практикували створення «спецгруп» з числа колишніх радянських партизанів та перевербованих вояків УПА, головним завданням яких було вчинення кривавих злочинів проти місцевого населення під виглядом повстанців з метою дискредитації українського підпілля.

Одночасно керівники уряду УРСР та КПУ зверталися із закликом до вояків УПА складати зброю («з повинною») за Ціну помилування. Тих, хто погоджувався, НКВС включало до частин для боротьби з УПА, а згодом їх судили й висилали до концтаборів. Відомі сім таких урядових звернень, останнє датоване 30 грудня 1949 року. Про дії підпілля, включно з місцевими зверненнями, повідомляла радянська преса до середини 1950-х років.

Одним із способів ліквідації українського визвольного руху були масові депортації цивільного населення, прихильного до УПА (родини повстанців, співчуваючі тощо). Ці заходи регулювалися відповідними нормативними актами радянської влади: 31 березня 1944 року було віддано розпорядження № 7129 про виселення «членов семей оуновцев». За своєю сутністю депортації 1944-1953 років не відрізнялися від депортацій 1939-1941 років, окрім тієї особливості, що у 1939-1941роках виселяли осіб, чия участь в антирадянському русі була так чи інакше доведена. У 1944-1953 роках виселяли всіх, хто навіть найменшою мірою міг бути причетний до визвольного руху.

Найбільша депортація населення відбулася у жовтні 1947 року. Вона увійшла в історію під кодовою назвою операція «Захід». Планувалася вона ще в квітні цього ж року. 10 вересня 1947 року Рада Міністрів СРСР ухвалила указ «Про виселення із західних областей УРСР до областей: Карагандинської, Архангельської, Вологодської, Кемеровської, Кіровської, Молотовської, Свердловської, Тюменської, Челябінської та Читинської членів родин «оунівців» і активних бандитів, заарештованих та вбитих у боях». Операція розпочалася о шостій ранку 21 жовтня. Протягом доби виселили 26644 родини, загалом 76192 осіб: 18866 чоловіків, 35152 жінки та 22174 дитини. Майно, що належало виселеним, було конфісковано та передано колгоспам. На всіх депортованих чекали каторжні роботи в копальнях і колгоспах Сибіру.

Трагічною датою в історії УПА стала смерть головного Командира Романа Шухевича-Чупринки, який загинув у бою 5 березня 1950 року. Завдяки проникненню у підпільну мережу радянським органам вдалося ліквідувати у 1951-1952 роках авторитетних керівників повстанського руху – Р. Кравчука,

І. Литвинчука, П. Федуна. 23 травня 1954 року був схоплений останній головнокомандувач УПА Василь Кук.

Значні людські втрати, виснаження призвели до остаточного послаблення й ліквідації повстанського руху. Проте обмежені дії УПА і підпілля на території у межах сучасної України тривали щонайменше до 1953 року, а за радянськими джерелами - до 1956 року. Є також відомості, що останній бій підрозділу УПА з підрозділом МВС відбувся 1961 року.

Окремо слід відзначити дії керівництва соціалістичної Польщі проти УПА. Так, для боротьби з українськими повстанцями польський уряд створив навесні 1946 року оперативну групу «Ряшів». У квітні 1947 року було створено оперативну групу «Вісла» під командуванням генерала С.Моссора, що мала знищити УПА на Закерзонні. Водночас польський уряд домовився з урядом СРСР про спільний наступ на УПА.

Непоправимого удару повстанському рухові на Закерзонні завдала операція «Вісла», яка почалася 28 квітня і тривала до жовтня 1947 року. За цей час фактично все українське населення було виселено зі своїх етнічних земель в основному у північні воєводства Польщі.

У важких багатомісячних боях УПА й збройне підпілля зазнали важких людських втрат або були розбиті й розпорошені. З літа 1947 року УПА почала залишати Закерзоння: одні пішли в УРСР, інші до Західної Німеччини й Австрії. Невеликі групи діяли на опустілому Закерзонні (т. зв. «дикому полі») ще до осені 1953 року.

ІСТОРИЧНІ ДОКУМЕНТИ

Присяга вояка Української Повстанчої Армії

Універсал Української Головної Визвольної Ради

Відозва Головного Командира до УПА. Постанова Української Головної Визвольної Ради про визнання дня 14-го жовтня 1942 р. днем постання Української Повстанчої Армії (УПА) та про встановлення цього дня святковим днем УПА

Заява Головного Командування Української Повстанської Армії

Як і на початку минулого століття, в української незалежності нині той же ворог – імперська Росія, яка діє методами, подібними до московсько-більшовицьких методів столітньої давності. Але перемога обов’язково буде за нами, і запорукою цього є відроджене та боєздатне українське військо, а також підтримка нашої держави міжнародною спільнотою.