Болезни глаз у человека. Известные болезни глаз лечение. Болезни глаз симптомы. Лечение простуды в домашних условиях. Самое быстрое лечение простуды. Простуда лечение лекарства. Хороший стоматолог отзывы. Самый добрый стоматолог отзывы. Ассоциация стоматологов отзывы. Занятия йогой дома. Быстрая йога для начинающих дома. Как правильно заниматься йогой дома. Обертывание в домашних условиях. Быстрое обертывание живота в домашних условиях. Обертывание в домашних условиях рецепты. Наборы спортивного питания. Вкусная спортивное питание для набора массы. Спортивное питание оптом. Как избавиться от перхоти. Хороший шампунь от перхоти отзывы. Как избавиться от перхоти навсегда. Зеленый чай для похудения. Главные свойства зеленого чая. Можно ли пить зеленый чай.
Головна
Новини
Новини Володарщини
Інші новини
Виступи. Інтерв’ю. Привітання
Військова служба за контрактом у Збройних Силах України
Центр допомоги учасникам АТО
Склад
Розпорядження
Положення
Юридична допомога учасникам АТО та їх сім’ям
ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ВЛАДИ
Концепція реформування місцевого самоврядування
Обговорення
Інформація
Доступ до публічної інформації
Звернення громадян
Економіка
Інвестиції
Соціально-економічний розвиток
Закупівлі
Оголошення
Громадянське суспільство
Політичні партії
Програма співпраці
Громадські організації
Політично-консультативна рада
Громадська рада
Громадське обговорення
Центр надання адміністративних послуг
Графік роботи
Контакти
Новини
Нормативно-правова база
Перелік послуг
Регуляторна політика
Планування регуляторної діяльності
Оприлюднення проектів регуляторних актів
Відстеження результативності
Здійснення регуляторної діяльності
Державна служба
Е-декларування
Конкурс "Кращий державний службовець"
Запобігання проявам корупції
Житлово-комунальне господарство
Сектор містобудування та архітектури
Реєстр містобудівних умов та обмежень
Фінансове управління
Сфера земельних відносин
Сільське господарство
Управління соціального захисту населення
Цивільний захист та безпека життєдіяльності
Відділ культури
Служба у справах дітей та сім'ї
Молодь і спорт
Освіта
Управління Пенсійного фонду
Керівництво
Структура
Графіки прийому
Зворотній зв'язок
Страхувальникам
Пенсіонерам
Добровільна участь
Новини
Застрахованим особам
Запобігання проявам корупції
Доступ до публічної інформації
Питання-відповідь
ОЧИЩЕННЯ ВЛАДИ
Інформує Казначейство
Податкова служба
Управління юстиції
РАЦС
Юридичні консультації
ДВС
Методичні рекомендації
Державна реєстрація НПА
Володарське бюро правової допомоги
Охорона здоров'я
Моє село - краплиночка на карті
Служба 101. Володарський РС ДСНС
Центр зайнятості
Регіональний сервісний центр МВС
Взаємодія з правоохоронними органами

Авторизація



Лічильник відвідування

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні186
mod_vvisit_counterВчора339
mod_vvisit_counterЦього тижня1860
mod_vvisit_counterМинулого тижня1743
mod_vvisit_counterЗа місяць7123
mod_vvisit_counterМинулого місяця11904
mod_vvisit_counterВсього1011973

Online (20 хвилин): 7
Твій IP: 54.198.103.13
,
2018-09-21 13:43
Руде Село
Четвер, 02 серпня 2012, 08:30

Назва Руде Село пов'язана з річкою Рудка, що протікає в цій місцевості й впадає в річку Рось. У верхів'ї річки Рудка болотиста місцевість, тут постійно виступала іржава, руда вода. Люди назвали цю болотисту місцевість «Руда». Звідси й пішла назва Руде Село.

Вченим відомо про існування на території Рудого Села поселення черняхівської культури (ІІ — V ст. н. е.). Про людську присутність на цих землях ще майже дві тисячі років тому свідчать знайдені в наші дні на околицях Рудого Села римські монети-динарії, що датуються 160 — 180 роками н. е.

Перші писемні згадки про Руде Село зафіксовані в історичних документах 1616 і 1622 років.

В кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст. Руде Село належало польському магнату Янушу Збаразькому. В 1608 році Януш Збаразький помер, а його маєтки й земельні володіння дісталися синові Юрію. Оскільки Юрій Збаразький був бездітним, то після його смерті в 1631 році рід Збаразьких припинив своє існування. Землями заволодів Ярема Вишневецький, який у 1640 році передав їх своєму родичу Янушу Вишневецькому.

У 1796 році Руде Село увійшло до складу щойно утвореного Сквирського повіту Київської губернії. Тодішній власник села Станіслав Залєський був предводителем повітового дворянства.

У найкрасивішому місці Рудого Села на пагорбі над річкою був маєток Залєського. Схили пагорба засипали спеціально привезеним грунтом, на них ярусами висаджували дерева та кущі, розбивали клумби. У двоповерховому будинку було близько 15 кімнат з бальною залою та їдальнею для челяді. Цегляні стіни мали метрову товщину, підлога була вистелена паркетом. Від головної брами з колонами до входу в палац була дорога, під якою взимку по трубі переганяли гаряче повітря, тож дорога ніколи не замерзала. Цією дорогою від криниці біля річки до маєтку кінь без погонича (він сам знав шлях) возив воду. Перед парадним входом жебонів фонтан. Навколо маєтку на трьох гектарах саду росли три тисячі дерев і кущів. Від будинку розходилися вісім алей, кожна обсаджена деревами певних порід (липами, кленами, каштанами, ясенами тощо).

У середині ХІХ ст. панський палац був перебудований. Мурована з цегли двоповерхова будівля і зараз приваблює око своєю скромною класикою, незважаючи на те, що від палацу залишився тільки фасад. На трикутному фронтоні раніше були герби власника і його дружини — тепер лише барельєф із двох фігурок. Бічні частини палацу виконані у формі лоджій з відкритими колонадами. Унікальне і незвичайне для України розпланування палацу дуже схоже на роботи італійського архітектора Андреа Палладіо (1508 — 1580 рр.).

Інша історична пам'ятка Рудого Села — Свято-Троїцький храм з іконою Божої Матері. Про ікону з церкви в Рудому Селі згадує у своїх «Сказаннях...» Л. Похилевич: «В окремому кіоті знаходиться вельми шанований навколишніми жителями образ Божої Матері, вклонитися якому сходиться сила-силенна людей».

Про чудотворну ікону розповідають легенди... Якось хворий Станіслав Залєський, лікуючись у Ченстохові в Польщі, купив собі ікону Божої Матері, а коли вже здоровим повертався додому, ікону з собою не взяв. Під час святкового банкету в маєтку до пана підбігла злякана служниця. Вона сказала, що в льоху (льох зберігся до наших днів) стоїть ікона, що не дається їй в руки. Коли Станіслав сам спустився в льох, ікона промовила: «Коли ти хворів, то молився до мене, а як вилікувався, то забув про мене». Католик Залєський був настільки вражений, що вирішив спеціально для ікони збудувати православну церкву, але пан Станіслав через два роки помер, так і не завершивши будівництво. Спадкоємці Залєського не дуже старанно виконували заповіт, а тому будівництво храму тривало з перервами аж до 1841 року.

У 1963 році церква була закрита. «Атеїсти» скинули хрест і зняли купол, що призвело до руйнації будівлі. В 1999 році почалися відновлювально-реставраційні роботи. Кошти на відроження храму надходили від пожертвувань громадян, приватних підприємців, організацій та церковних общин. Спільними зусиллями храм було відновлено, і сьогодні в ньому зберігається ікона Рудосільської Божої Матері. Цікаво, що перед Великою Вітчизняною війною ікона вкривалася крапельками крові, ніби попереджаючи про небезпеку. Кілька разів ікону викрадали, але щоразу злодії повертали святиню, одного разу привезли її аж із Польщі. Ікону вважають чудотворною, адже вона може зцілювати. Останнім часом стало традицією звершувати хресні ходи з іконою Божої Матері.

У подружжя Залєських у шлюбі власних дітей не було, і в 1840 році власність у Рудому Селі перейшла до племінниці Залєського Феліції Івановської, яка згодом подарувала маєток своїй дочці Констанції. Наступним власником був син Констанції Адам Ржеуський, який передав маєток своєму синові Вацлаву. Єдиною донькою Вацлава Ржеуського була Софія, вона ж — остання власниця маєтку в Рудому Селі, перебувала в шлюбі з Стефаном Подгорським.

У 1900 році в Рудому Селі проживали 1725 осіб. Під час революційних подій 1905 — 1907 років селяни запалили панське майно: корівник, конюшню та стіжки з хлібом. Пожежа тривала кілька днів.

В 1915 році селяни відмовилися працювати за низьку плату. Управитель маєтку Рогодаївський покликав на роботу селян із сусідньої Косівки. Але рудосільці прогнали цих людей з поля, і поміщик змушений був підвищити плату. Люди пішли працювати. Другого дня управитель викликав зі Сквири стражників, які жорстоко розправилися з селянами.

У жовтні 1917 року в селі був створений революційний комітет. Під керівництвом ревкому селяни пішли в наступ на поміщицький маєток, розібрали худобу, хліб і багато іншого майна. Через декілька днів управитель Рогодаївський повернувся в село із солдатами, скликав селян і, погрожуючи розправою, став вимагати повернути панське майно. Частина селян злякалися і повернули добро. Загін солдатів розправився із селянами: людей били різками й шомполами. Коли солдати виїхали із села, члени ревкому впіймали Рогодаївського, судили й розстріляли.

У 1918 році село грабували німці, в 1920 — поляки. В червні 1920 року через Руде Село пройшла армія Семена Будьонного.

В 1921 році було створено комітет незаможних селян, який усуспільнив млин і наділив землю селянам.

У 1926 році організувалося Товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ), в цьому ж році почали створюватись колгоспи. В 1930 році два колгоспи — «Колос» і «Серп» — об'єдналися в один колгосп імені Леніна.

Рудосільці з болем у душі згадують найстрашніші сторінки історії села — роки голодомору 1932 — 1933 років. Чорним смерчем пройшов голод вулицями села. Із 1200 дворів після голоду залишилося 350. Померло більше 900 осіб. Це було більш масове винищення людей, ніж у роки війни. Люди кажуть: «Голод страшніший за війну. Краще смерть, аніж ще раз таке пережити».

На території села було кілька інтернатів для дітей-сиріт. Дітей годували раз у день, і вони вмирали.

Параска Купріянівна Семенюк згадувала: «Іду весною, а діти в березі їдять бруньки. Спитала, чи їм їсти дають. А вони відповіли, що баба Марія дає їм лише воду». Всі діти з інтернату вимерли, їх вивезли й поховали в одній могилі.

Згадує Мар'яна Костик: «Я ходила до Миронець Маріки. Гарна була жінка. Заходжу якось, а вона сидить біля мертвих дітей. Гарні такі хлопчики, все хотіли вчитися, книжок у них було багато. У матері ні сльозинки в очах, ні жалю до дітей, запухла вся, тільки й промовила: «Садки будуть цвісти, соловейки будуть щебетати, а я буду в землі лежати».

Вчителька Лариса Володимирівна Масненька написала вірші, присвячені тим подіям.

Відлітали душі

Вогонь танцює, наче сатана,

І пугачем кричить з пустої печі.

Голодна смерть припала до вікна,

Регоче, задивившись на малечу.

Палає хмиз... Востаннє обнялись...

І гріє мати піч, немов для гніту...

І сльози божевільні полились...

Не зна, куди дітей своїх подіти.

Пішла б сама у тундру чи тайгу,

Злетіла б в небо від морозів синіх.

Але закрила в комині каглу,

Замкнула хату в сивім голосінні.

Вдивлялась у димар свій край села.

Із нього душі відлітали в вирій.

Блищали мокрі очі з-під чола,

Здригались в усмішці нещирій...

* * *

Почорніла від горя мати:

Вже ні доньки нема, ні синів.

Всі лежали посеред хати, —

Голод їх у могилу звів.

Вітер стукав у шибку стиха,

І стогнала голодна зима.

Сива мати в обіймах лиха

Над дітьми голосила сама.

Ні, звестися уже несила.

Тане воском її життя.

Рідна хата тепер — могила.

Темінь. Морок. І забуття...

* * *

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзяки-різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік.

Без труни, загорнувши в ряднину...

А на ранок — помер чоловік.

І невтому, трудягу старого,

Без хреста повели у той бік...

І кістьми забіліли дороги

За сто земель сибірських, сто рік.

У той рік і гілля, і коріння –

Все трощив буревій навкруги...

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорбота німа край могил.

Не встигли загоїтись рани від Голодомору, а на село вже чекали нові випробування. 22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна. До війська призвали багатьох рудосільчан. У червні 1941 року всі випускники Рудосільської школи (16 хлопців і 16 дівчат) разом зі своїми вчителями пішли до військкомату проситися добровольцями на фронт. Хлопців призвали всіх. На фронті воювали також і багато вчителів. Учитель Спиридон Андрі-йович Соколюк став Героєм Радянського Союзу. У боях за Батьківщину загинули 133 жителі Рудого Села. У Німеччину із села було вивезено 59 молодих хлопців і дівчат. Додому повернулися не всі.

У січні 1944 року Руде Село було визволено від німецько-фашистських загарбників. Зразу ж почалася відбудова місцевих колгоспів, МТС, електростанції, школи.

У 1952 році колгоспи були об'єднані в один колгосп імені Леніна, пізніше перейменований у колгосп імені Горького.

В 1958 році Рудосільська МТС була реорганізована у РТС, а з 1960 року — в Рудосільське відділення «Сільгосп-техніки».

З 1959 року по 1987 рік в селі побудовано 402 житлові будинки. В 1969 році відкрито сільський Будинок культури, в 1984 — нову середню школу.

Руде Село

Відстань до райцентру — 19 км.

Відстань до Києва — 150 км.

Кількість жителів — 1054.

Площа земель у межах сільської ради — 3033 га.

Площа сільськогосподарських угідь — 2299 га.

Площа села — 569 га.

Корисні копалини — граніт.

На тінистій парковій алеї зустрічаємося з Рудосільським головою В. Б. Федорчуком.

Віталій Борисович народився в селі Матвіїха Володарського району. В Рудому Селі працює з 1989 року. Спочатку працював у місцевій школі вчителем історії та суспільствознавства. У 1998 році був обраний на посаду сільського голови. З тих пір уже вчетверте поспіль рудосільці довіряють йому очолювати сільську громаду. Головне завдання, яке ставить перед собою голова, — бути корисним людям. Для цього знаходить спільну мову і з односельцями, і з керівниками місцевих підприємств, і з керівництвом району. А якщо скоординовані спільні зусилля направлені в потрібному напрямку, це завжди приносить бажаний результат. Щоб рік не минув марно, сільський голова щороку намагається щось зробити для села. Таке в нього правило: кожен рік має бути ознаменований для села якоюсь важливою подією, корисною справою. Отож розповісти сільському голові є про що.

— Віталію Борисовичу з чого починали, і що вже зроблено?

— Коли люди вперше обрали мене сільським головою, ми спрямували зусилля на відновлення роботи сільського водогону, що не працював уже п'ять років. Через рік, у 1999 році, попри песимістичні прогнози деяких зневірених односельців, водогін запрацював завдяки спільним зусиллям громади села й керівників місцевих підприємств. На жаль, зараз свої корективи у водопостачання села вносить природа: водоносні горизонти виснажуються, і в спекотні літні місяці на деяких вулицях води не вистачає. Це питання для села є актуальним, потребує вирішення, і як сільський голова я над ним працюю.

У 2000 році ми відкрили відновлену сільську церкву. Наша церква — це пам'ятка архітектури, отож відновити її можна тільки в тому вигляді, в якому вона колись була побудована. Довелося добряче поїздити по установах і організаціях, збираючи дозволи і погодження, вивчаючи проекти й архівні документи.

133 наші односельці загинули на полях битв Великої Вітчизняної війни. Їх імена викарбувані на меморіальних плитах по всій Європі. Тому справа честі, щоб у селі був пам'ятник, гідний великого подвигу. Ми ухвалили рішення капітально відремонтувати пам'ятник у Рудому Селі. З Коростеня привезли лабрадорит, обклали пам'ятник і відновили меморіальні плити. Також вирішили, що на меморіальних плитах мають бути викарбувані імена всіх учасників бойових дій у Великій Вітчизняній війні: і тих, хто загинув у боях, і тих, хто помер вже після війни.

Не менш важливе для села питання газифікації. Газ підвели до села в 2003 році. Допомогу в газифікації села надавали обласна і районна влади і депутат Верховної Ради Г. І. Бондаренко. Тодішній керівник місцевого господарства В. І. Блоцький надав допомогу в переробці проекту щодо здешевлення підвідного газопроводу. Першу вулицю було газифіковано при допомозі ТОВ «Ресурс» (керівники М. Й. Цісельський, М. П. Василенко). По селу прокладено 19 км газопроводу. Будівництво семи кілометрів профінансувала держава, решти — створені селянами вуличні кооперативи. По кожній вулиці, до найвіддаленішого куточка села пролягла газова труба.

Постійно ремонтуємо сільські дороги. На ремонт доріг виділяються кошти з місцевого бюджету. Допомагають також і керівники підприємств.

Умови проживання людей в селі наближаються до міських: газ, вода, побутова техніка, зв'язок і транспортне сполучення. До послуг рудосільців 9 торгових точок, господарський магазин. А ще якби побільше робочих місць, то в селі, як кажуть, — жити і в бога здоров'я просити. Тому сільська влада завжди підтримує створення нових підприємств і робочих місць.

— Якщо вже мова зайшла про робочі місця, скажіть, які підприємства працюють в селі?

— На території села працюють кілька потужних підприємств. Це ТОВ «Сільгосптехніка Нова» (директор Г. Г. Лапіцький), ТОВ «ФК ЛТД» (генеральний директор М. С. Каплун), СТОВ «Єдність» (керівник В. Г. Сутковий), ТОВ «Ресурс» (керівники М. Й. Цісельський і М. П. Василенко). Окрім того, в селі працюють 19 приватних підприємців. Найпотужнішу підтримку селу надають Г. Г. Лапіцький, М. Й. Цісельський і М. П. Василенко.

— Як будується співпраця з районною владою?

— Ми працюємо в тісному контакті з райдержадміністрацією та районною радою. З підтримкою і розумінням до вирішення життєво важливих для громади Рудого Села питань завжди ставиться голова Володарської райдержадміністрації Р. М. Поліщук. У допомозі порадою і конкретною справою ніколи не відмовить голова районної ради П. Ф. Мусієнко. Наведу такий приклад: недавно в нас виникла критична ситуація з водопостачанням частини села від шкільної свердловини. Справа в тім, що школі, як бюджетній організації, встановлені ліміти на електроенергію. Оскільки влітку діти не навчаються, то й ліміти на електроенергію на літо мінімальні. Але ж літом значно зростає потреба населення у воді. Вода подавалася електронасосом, який живився від шкільної мережі, це призводило до перевищення школою лімітів на електроенергію, і як наслідок, — до перебоїв у водопостачанні. Проблему потрібно було вирішувати. Я звернувся в райдержадміністрацію і в районну раду. Після детального вивчення питання було прийнято рішення про передачу свердловини на баланс сільської ради. Вже встановлено електролічильник, і люди отримують воду. Це — реальний результат співпраці сільської громади і районної влади.

— Хто представляє інтереси жителів Рудого Села в районній раді?

— Депутатом Володарської районної ради рудосільці обрали М. Й. Цісельського. Мечислав Йосипович постійно мешкає в Рудому Селі, отож люди можуть звернутися до нього в будь-який час. Я вже казав, що М. Й. Цісельський в числі тих, хто надає найвагомішу підтримку сільській громаді. Підприємство, яке він очолює, є одним з най-більших платників податків до місцевого бюджету. У зимовий період підприємство допомагає очищати вулиці села від снігу. При допомозі ТОВ «Ресурс» організували централізований вивіз сміття. В останній четвер кожного місяця селом проїжджає вантажний автомобіль, збирає сміття і вивозить на єдиний в районі санкціонований полігон для відходів, хоча це й десятки кілометрів. Таким чином ми боремося зі стихійними сміттєзвалищами і маємо повне право суворо вимагати з тих, хто викидає сміття будь-де.

— Яким чином сільська бібліотека отримала комп'ютери?

— Свого часу було оголошено конкурс за програмою «Бібліоміст». Ми взяли участь в конкурсі й перемогли. Сільська рада вирішувала технічні питання: обігрів приміщення, металопластикові вікна, встановлення телефонної лінії. Щодо бібліотечної справи, то тут заслуга бібліотекаря Н. І. Луценко. Як переможці конкурсу, ми отримали комп'ютери від американців. Зараз наша бібліотека підключена до мережі Інтернет, що сприяє збільшенню кількості відвідувачів, особливо з числа учнівської молоді.

— Скільки учнів навчається в Рудосільській школі?

— Зараз у школі навчається 67 учнів. А взагалі, дітей шкільного віку в селі більше, і деякі з них шкільним автобусом їздять навчатися до Володарського ліцею. 25 наймолодших рудосільців відвідують дитячий садок.

— А що за історія з будівлями дитсадка?

— Після того, як діти перейшли в шкільне приміщення, будівлі дитсадка певний час не використовувалися. Аби вберегти добротні будівлі від руйнування, сільська рада два роки платила зарплату сторожу. Проте витрати повністю себе виправдали, а збережені приміщення зараз служать людям. У приміщеннях, де раніше був дитсадок, зараз функціонує територіальний центр. Я радий, що територіальний центр працює у нас в селі, адже це — ще

7 робочих місць для наших жителів.

— Як організовано правоохоронну роботу на території села?

— У селі створено і працює громадське формування охорони правопорядку «Захист». Члени формування спільно з дільничним інспектором міліції С. О. Перкіним чергують під час проведення свят та інших масових заходів. Це дає позитивні результати: за останні роки тяжких і особливо тяжких злочинів учинено не було. Добру оцінку роботи з охорони правопорядку на території Рудосільської сільської ради було дано на колегії райдержадміністрації.

— Як Ви працюєте над підвищенням свого фахового рівня?

— Минулого року я вступив до Академії державного управління при Президентові України. Успішно склав вступні іспити і зараз здобуваю другу вищу освіту за спеціальністю «Місцеве самоврядування». Навчатися мені завжди було цікаво. Раніше, як тільки випадала нагода, я із задоволенням відвідував різноманітні курси підвищення кваліфікації. Зараз же, в основному, зосередився на навчанні в Академії державного управління.

— А що в планах сільського голови на майбутнє?

— Найближчим часом плануємо замінити дерев'яну огорожу біля пам'ятника на бетонну, встановити нові двері в Будинку культури, замінити вікна в залі для глядачів і розпочати повний ремонт Будинку культури. На це потрібні чималі кошти, в сільському бюджеті їх недостатньо. Але Ви знаєте, в житті мені щастить на добрих людей. Тож думаю, що з Божою поміччю і людською підтримкою спільними зусиллями все ми зробимо.

* * *

Неможливо оминути увагою відроджену з руїн церкву. На порозі храму нас зустрічає місцевий священик. Отець Ігор працює в Рудому Селі з 1994 року. Церква на той час була напівзруйнована: купола не було, покрівля провалена. Дозволу на відбудову церкви довгий час не давали. Один із тодішніх київських чиновників цинічно сказав: «Нехай та церква і зовсім розвалиться — нам буде менше клопоту». І все-таки відновлювальні роботи розпочалися. Спочатку було дуже сутужно з коштами, не вистачало необхідних будматеріалів. Попри це будівлю відновили, і з 2000 року церква працює. Згодом знайшлися благодійники, які зараз дуже багато допомагають церкві. Ці люди роблять добрі справи не заради слави чи якоїсь вигоди, а тому не хочуть особливо афішувати свої імена. Буваючи в країнах Європи, вони бачили, як скрізь шанують Божу Матір. От і вирішили допомогти Рудосільському храму.

У цей час в церкві проводяться внутрішні оздоблювальні роботи. Використовуються якісні природні матеріали: мармур, граніт, смальта, дерево. Тепла підлога дозволяє практично вирішити питання з обігрівом приміщення. Зараз над розписом церкви працює молодий талановитий художник. Ікона справа від входу створена на честь освячення храму, яке відбулося в 1841 році якраз на свято Сорока Святих. Ікона зліва від входу відтворює ще давнішу подію, коли в Рудому Селі явилася ікона Божої Матері. Окрім малюнків церковні стіни прикрашає справжня мозаїка.

У церковному дворі йде спорудження дзвіниці з приміщеннями для недільної школи, кухні та житла для священика. Так що з кожним днем Рудосільський храм стає все кращим і кращим.

В. Миколаєнко