Новая немецкая медицина. Советы от немецкая медицина. Клиника немецкой семейной медицины. Почему в израиле хорошая медицина. Главные новости медицины израиля. Медицина в израиле отзывы. Аденома простаты лечение. Быстрое народное лечение аденомы простаты. Аденома простаты и простатит. Легкий способ перестать курить. Как перестать курить уже сегодня. Как перестать хотеть курить. Уход за кожей лица. Качественный уход за кожей летом. Домашний уход за кожей. Боли на ранних сроках беременности. Быстрое лечение на ранних сроках беременности. Ощущения на ранних сроках беременности. Воспаленные гланды лечение. Чем лечить воспаленные гланды дома. Воспаленные гланды симптомы. Прыщи на лице как избавиться. Как навсегда избавиться от прыщей с лица. Прыщи на подбородке как избавиться.
Головна
Новини
Новини Володарщини
Інші новини
Виступи. Інтерв’ю. Привітання
Військова служба за контрактом у Збройних Силах України
Центр допомоги учасникам АТО
Склад
Розпорядження
Положення
Юридична допомога учасникам АТО та їх сім’ям
ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ВЛАДИ
Концепція реформування місцевого самоврядування
Обговорення
Інформація
Доступ до публічної інформації
Звернення громадян
Економіка
Інвестиції
Соціально-економічний розвиток
Закупівлі
Оголошення
Громадянське суспільство
Політичні партії
Програма співпраці
Громадські організації
Політично-консультативна рада
Громадська рада
Громадське обговорення
Центр надання адміністративних послуг
Графік роботи
Контакти
Новини
Нормативно-правова база
Перелік послуг
Регуляторна політика
Планування регуляторної діяльності
Оприлюднення проектів регуляторних актів
Відстеження результативності
Здійснення регуляторної діяльності
Державна служба
Е-декларування
Конкурс "Кращий державний службовець"
Запобігання проявам корупції
Житлово-комунальне господарство
Сектор містобудування та архітектури
Реєстр містобудівних умов та обмежень
Фінансове управління
Сфера земельних відносин
Сільське господарство
Управління соціального захисту населення
Цивільний захист та безпека життєдіяльності
Відділ культури
Служба у справах дітей та сім'ї
Молодь і спорт
Освіта
Управління Пенсійного фонду
Керівництво
Структура
Графіки прийому
Зворотній зв'язок
Страхувальникам
Пенсіонерам
Добровільна участь
Новини
Застрахованим особам
Запобігання проявам корупції
Доступ до публічної інформації
Питання-відповідь
ОЧИЩЕННЯ ВЛАДИ
Інформує Казначейство
Податкова служба
Управління юстиції
РАЦС
Юридичні консультації
ДВС
Методичні рекомендації
Державна реєстрація НПА
Володарське бюро правової допомоги
Охорона здоров'я
Моє село - краплиночка на карті
Служба 101. Володарський РС ДСНС
Центр зайнятості
Регіональний сервісний центр МВС
Взаємодія з правоохоронними органами

Авторизація



Лічильник відвідування

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні193
mod_vvisit_counterВчора1880
mod_vvisit_counterЦього тижня6875
mod_vvisit_counterМинулого тижня12123
mod_vvisit_counterЗа місяць33150
mod_vvisit_counterМинулого місяця47839
mod_vvisit_counterВсього982515

Online (20 хвилин): 27
Твій IP: 54.158.248.112
,
2018-07-20 02:27
Логвин
Четвер, 02 серпня 2012, 08:21

Село Логвин Володарського району Київської області розташоване на правому березі річки Рось за 2 км від Володарки в північному напрямку. Відстань від найближчої залізничної станції Біла Церква становить 30 км.

Село на півночі та півдні оточують лісові масиви. Західна його частина омивається річкою із широкою заплавою. У річку Рось тут впадає її притока — річка Тарганка. Територія — 285,3 га, чисельність населення — 940 осіб, кількість дворів-домогосподарств — 341.

На території села знаходиться Логвинська сільська рада, до складу якої входять с. Логвин та с. Михайлівка, яке розташоване на захід від с. Логвин і має територію 101,6 га, чисельність населення — 112 осіб та 120 дворів-домогосподарств.

Назва села за однією із версій походить від імені селянина, який вперше тут оселився. За іншою версією — від слова «луг» (луговина), біля якого розташований населений пункт. Так пояснював, зокрема, цю назву священик місцевої церкви, який у жовтні 1907 року в анкеті настоятелю церкви Таращанського повіту писав, що варіант про походження назви села від слова «луг» є найбільш вірогідним.

За адміністративним поділом XVI століття село входило до Брацлавського повіту. За адміністративним поділом XIX століття село Логвин входило до складу Сквирського повіту. За адміністративним поділом XX століття село відноситься до території Володарського району Київської області.

На території села виявлено:

— поселення III — IV ст. Черняхівської культури (на мисі між 2 містками і садибами по вул. Гагаріна, 50х50 м);

— поселення III — IV ст. Черняхівської культури (на схід від мосту в напрямку селища Володарка на вул. Першотравнева, 200х60 м);

— поселення III — IV ст. Черняхівської культури на надзаплавній терасі правого берега р. Тарганки, 1500х50 м);

— поселення XIV — XVII ст. (1,5 км на Пд-Сх від південних околиць села, 100х50 м);

— курган III тис. до н. е. — I тис. н. е. (на Пн-Сх від села, 0,9 км праворуч від дороги на Білу Церкву. Н — 1,5 м, Д — 42 м);

— курганну групу III тис. до н. е. — І тис. н. е. (один курган – на північ від дороги на с. Логвин, 350 м від межі полів; другий курган – на Пн-Сх від першого кургану; третій курган — 0,7 км ліворуч від дороги на с. Логвин);

— курган III тис. до н. е. — І тис. н. е. (4,3 км на Пн-Сх від села, 0,7 км на північ від траси Володарка — Біла Церква);

— курган III тис. до н. е — І тис. н. е. (по дорозі Логвин — Біла Церква, 0,5 км ліворуч від неї, по східній межі колишнього колгоспу).

Проте відомостей про минуле села до XX століття збереглася мало.

Відомо, що у XVII столітті село Логвин разом із Михайлівкою належало польським магнатам Вишневецьким.

У 1750 році село купив поміщик Михайло Глембіцький, який заснував сусіднє село Михайлівку.

Пізніше Логвин був проданий Івану Івашкевичу, внук якого Маврикій у 60-ті роки XIX століття володів лише третиною села. Йому належали 181 селянин і 179 десятин землі.

Решту (2/3) села у 1848 році купив Іван Підгорський. У селі Михайлівка в нього була своя резиденція. Крім Логвина, Підгорський володів землями Березни, Городище—Пустоварівського, Сквири, Таргана.

З 25 березня по 4 квітня (за старим стилем) 1855 року жителі сіл Логвин та Березна брали участь у революційних подіях «Київської козаччини». Зачитаний місцевим священиком Іваном Сікорським царський маніфест про набір до народного ополчення (йшла Кримська війна) був настільки малозрозумілим за змістом, що пробудив у селян думку про те, що імператор запрошує всіх записуватись у «вільні козаки». Священик під загрозою розправи змушений був скласти «реєстр» із місцевих селян. Чутки про знайдену «волю» поширилися селами Володарщини. Потрібно зауважити, що згідно з параграфом 56 Загального наказу цивільний губернатор повинен був вжити заходів для придушення селянських виступів, насамперед намагатися припинити їх «посредством внушений, обьяснений, увещеваний» священиків. Якщо ці заходи виявлялися недієвими, губернатори мали право вимагати від командира внутрішньої варти та інших найближчих військ відрядити військову команду.

Ось чому селяни Логвина прийшли до місцевого священика, який відповідно до чинного законодавства мав роз'яснити указ імператора. І. Сікорський зазнав всіляких принижень, його було ув'язнено. Виручати його прибув брат Василь Сікорський, благочинний із Березни, якого теж було ув'язнено. Наближався Великдень, і виручати свого батюшку прибули селяни із Березни. їм це вдалося, але з розмов із логвинськими селянами вони дізналися, що І. Сікорський склав «реєстр» вільних козаків. Тому при поверненні березнянські селяни вимагають від свого священика В. Сікорського роз'яснити указ імператора і скласти реєстр вільних козаків. На Великдень до Березни прибули селяни із Михайлівки, Логвина, Петрашівки, Антонова, Біліївки, Яблунівки і вимагали, щоб священик зачитав їм царський указ, в якому йшлося про те, що селяни звільнені від панщини й інших повинностей (якого не існувало). Як згадував священик з Петрашівки Гаврило Сабботовський, селяни заявляли: «Царю будем работать день и ночь, а панам уже наскучило», «Ми не знаємо, хто у нас за царя, а тільки пани нам внушають, що ми вам і Бог, і цар, і все».

Священик був зв'язаний в дзвіниці, до нього приставили охорону. Застрільниками й організаторами повсталих селян (до 5 тисяч) були жителі Березни Кулаківський Іван та Олексієнко Лаврін. Останньому було за 80 років, і він користувався великою шаною. Це були люди, в пам'яті яких ще жили часи козацької вольності. Селяни підняли повстання, яке було придушене двома ротами 2-го запасного саперного батальйону. Було вбито і поранено близько100 чоловік. Причому, деякі селяни Логвина, втікаючи через річку від солдат, потопилися.

1900 року в селі Логвині було 1835 жителів, 211 дворів та 1750 десятин землі, з яких селянам належало 1233, поміщику Підгорському — 442 десятини, 40 десятин належало церкві. Такі зміни в землекористуванні сталися тому, що після скасування кріпосного права частину земель селяни викупили у свою власність.

1904 року в селі створили кредитне товариство, яке кредитувало заможних селян з метою придбання ними землі, худоби, сільськогосподарських машин та інвентарю. Зараз в приміщеннях цього товариства знаходяться ФАП, сільська рада та церква.

Умови позичок грошей були складними. Той, хто позичав, платив 8% річних. Для одержання кредиту потрібно було мати людей, які могли б поручитися за платежеспроможність того, хто позичав гроші.

Революційна хвиля 1905 року дійшла і до села Логвин. Під впливом страйків, які відбувалися в містах, селяни відмовилися збирати врожай за плату, яка була встановлена. Страйком керував студент І. Новак. Він прибув із Білої Церкви і таємно поширював листівки з економічними вимогами. Цей студент пустив серед селян чутки, що жатки заміновані, і той, хто працюватиме, загине. Наслідком страйку стало підвищення платні за збір збіжжя. Активним організатором страйку був також селянин Олександр Партика.

Довгий час селяни не мали змоги отримати землю. Лише 1919 року безземельні селяни її все-таки одержали.

У роки НЕПу переважна більшість села жила заможно. Так, Василь Майборода в 1924 році мав до 20 десятин землі, молотарку з двигуном, декілька пар коней і волів. В його господарстві працювали 4 людини.

Як відомо, тодішній кооперативний план мав на меті переведення дрібних селянських одноосібних господарств на рейки колективного господарства. Початковою формою колективного господарювання на селі стали сільські товариства взаємодопомоги (СТВД). Таке товариство в с. Логвин створили ще 1923 року. Через товариство селяни могли придбати сільськогосподарські машини і двигуни, сортове насіння. З метою придбання складних сільськогосподарських машин селяни об'єднувалися на пайових засадах. Першим головою кредитного товариства був Іван Галамага, який загинув під час німецької окупації села.

1929 року в селі з'явилося перше товариство спільного обробітку землі. Члени ТСОЗу об'єдналися лише на період польових робіт з метою спільного обробітку земель. Вони часто обмолочували врожаї на спільних токах, але кожен член товариства забирав свій урожай. Основною тягловою силою в ТСОЗах були коні.

Організаторами ТСОЗу в селі стали Король Трохим Григорович (пізніше голова Логвинської сільської ради), Котелянець Яків Кузьмович, Буянівський Володимир Васильович, Іванько Петро Якович, Грицюк Марія Федорівна, Марценюк Василь Кирилович. Товариство діяло до весни 1930 року.

Взимку 1929 року та навесні 1930 року активістами було проведено роз'яснювальну роботу серед одноосібних селян з метою залучення їх до колгоспу. Навесні 1930 року майже всі мешканці села вступили до колгоспу, і в березні 1930 року на загальних зборах було прийнято його Статут. Проте цієї ж весни колгосп розпався внаслідок помилок, допущених місцевими органами управління. Головною помилкою стало порушення принципу добровільності у здійсненні колективізації. Всього за 1 день були розібрані по господарствах коні, інвентар, а трохи згодом і посівний матеріал.

22 березня 1931 року основна маса селян знову об'єдналася в колгосп. Головою колгоспу обрали Кацімона Федора Марковича, а заступником — Котелянця Якова Кузьмовича. Головою сільської ради — Змієвець Горпину з Володарки.

1931 рік для Логвина став роком колективізації, коли в колгосп об'єдналися 502 двори з населенням 2100 чоловік. Було усуспільнено 387 коней, сільськогосподарський інвентар (2 молотарки, 2 нафтових двигуни, 5 кінних сівалок). Протягом 1931 року з клунь селян, які вступили в колгосп, збудували конюшню. Проте приміщення було тісне, тому частину коней продовжували утримувати в селянських хлівах.

1932 року був поставлений дуже високий план хлібозаготівлі, що стало причиною відсутності фуражу для колгоспної худоби і необхідних фондів для оплати праці колгоспників.

Весною 1933 року в селі були такі умови, коли через відсутність кормів масово гинули коні. Значна кількість колгосників цього року залишили колгосп і виїхали в різні кінці країни.

За період 1932 — 1933 років від штучно створеного голоду в селі померли 683 особи.

У роки Великої Вітчизняної війни село окупували ворожі війська. Було встановлено окупаційний режим. Колгосп проголошено громадським господарством, в якому була запроваджена примусова праця, жорстокий контроль.

Розвиток освіти в ті часи характеризується такими даними: на початку ХХ століття була відкрита церковно-приходська школа, в якій навчалося близько 40 — 50 дітей. Тоді ж було збудовано дерев'яне приміщення на дві класні кімнати.

У 20-х рр. ХХ ст. працювала 4-х річна трудова школа, в якій навчалося 120 — 150 учнів. Працювало три вчителі.

У 1939 р. була відкрита семирічна школа.

17 липня 1941 р. село було окуповане ворожими військами.

Наприкінці 1942 року з військовополонених із сіл Надросівка, Матвіїха, Михайлівка, Лобачів, які опинилися у Логвині, було створено партизанський загін. Командиром загону став офіцер Барашков Микола, а комісаром — Малінін Олександр. Партизани проводили агітаційну роботу серед населення, попереджували селян про облави на молодь.

1 січня 1944 року Володарський район, у тому числі село Логвин, було звільнено від фашистів, після яких у колгоспі не залишилося жодного трактора, молотарки, не було тяглової сили. Люди почали відбудову господарства, частину польової землі перекопували вручну, вручну зносили снопи під час скиртування.

З перших днів визволення села головою колгоспу призначили Овдіюка Миколу, колишнього 25-тисячника, який по хворобі залишився на окупованій території за межами Володарського району. Після визволення району він повернувся в село і був рекомендований на цю посаду.

У 50-ті роки колгосп займав одне з перших місць у районі по виробництву сільськогосподарської продукції. Колгосп мав 1 конюшню, 2 корівники, 2 свинарники, 2 гусеничних, 2 колісних трактори, які постачалися із Володарської МТС. Працювало 2 зернозбиральні комбайни, достатня кількість молотарок. Проте розвиток тваринництва ще був не на належному рівні. У 1953 році в колгоспі було лише 68 корів і 724 свиней.

У лютому 1959 року сталася реорганізація колгоспів: логвинський колгосп ім. Леніна був об'єднаний із михайлівським колгоспом ім. Петровського. У 1962 році в колгоспі працювали 843 колгоспники. В обробітку знаходилося 2586,8 га орної землі. В середньому колгосп збирав 21,6 цнт зернових культур. Кукурудзою було засіяно 452 га. На 1січня1963 р. в колгоспі нараховувалося 1070 голів ВРХ, з яких 370 корів, поголів'я свиноферм становило 1700 голів, також налічувалося 850 голів овець. У колгоспі одержували по 2000 кг молока на корову, продавали державі на 100 га 46,1 цнт м'яса. Було збудовано 5 добротних приміщень для ВРХ, 5 свинарників.

Головами колгоспів у повоєнний час працювали М. Овдіюк, В. Колісник, К. Кучер, К. Поліщук, В. Назарович та інші.

Часта зміна керівників господарства призвела до того, що в 70-ті роки колгосп почав втрачати позиції передового господарства в районі. У 80-х роках XX століття ситуація поступово змінилася. Завдяки самовідданій праці трудівників П. П. Сокотун, А. В. Тищенко, І. В. Медин, М. П. Походун, П. К. Мельник,

В. П. Мальченко, Л. Г. Петрова, Г. Грицюк, М. Марценюк, Н. Яремчук, О. Волинець, Г. Кулінської, Р. Пузій, Л. Грицюк та багатьох інших зросли добробут і культура села.

Невпізнаним село стало в 60-ті рр. У 1964 р. завершено будівництво Будинку культури із залом на 350 місць. Тут же розміщувалася сільська бібліотека з читальним залом. У селі працював медичний пункт. А от школа продовжувала розміщуватися у двох старих пристосованих колишніх попівських будинках. Класні кімнати були тісні, погано освітлені. Умови праці у школі були важкі, але вчителі працювали самовіддано і забезпечували учням міцні знання. У третю зміну праювала вечірня школа для дорослих, в якій навчалося до 30 учнів. Директорами школи були Т. В. Вітинський, М. Д. Литвинюк, В. М. Кукса, Е. В. Змієвець.

У 60-х рр. Білоцерківський шинний завод у мальовничому місці в лісі між селами Логвин і Михайлівка побудував свою базу відпочинку «Лісова казка», де відпочивають не лише булоцерківські діти, а і юні жителі Володарського району.

У 1984 р. відкрила двері для дітлахів нова школа. Це триповерхова будівля з навчальними кабінетами, майстернею, спортивним залом, їдальнею. У НВО є прекрасна бібліотека з книжковим фондом художньої літератури та підручників у 3738 екземплярів, стадіон і волейбольний майданчик.

У 1997 р. рішенням, прийнятим сільською громадою, було відкрито церкву Архистратига Михаїла.

Зміни, що сталися в 90-ті роки XX століття, сприяли розвитку всіх напрямків бізнесу і соціальної сфери села, створили можливості для плідної співпраці з потенційними інвесторами та партнерами.

Сьогодні на території села працює ПП «Аграрне», керівником якого є Любомський Володимир Степанович. Приватне підприємство спеціалізується на вирощуванні зернових культур, м'ясо-молочному тваринництві.

Люди, які зробили вагомий внесок у соціально-економічний розвиток села, нагороджені урядовими нагородами, та є видатними жителями Логвина та Михайлівки:

Любомський Володимир Степанович — заслужений працівник сільського господарства України, медаль «За працю і звитягу», орден Української православної церкви Святого Рівноапостольного Великого Князя Володимира ІІІ ст., кубок «Кращий роботодавець Київської області».

Пузій Раїса Никонорівна — ветеран праці, орден Трудового Червоного Прапора, золота, бронзова медалі за досягнуті успіхи в розвитку народного господарства, медаль «За доблесний труд».

Корчук Тетяна Сергіївна — орден «Знак пошани», медаль «За долголетний добросовестный труд».

Маслюк Григорій Степанович – ветеран праці, орден Жовтневої революції, за досягнуті успіхи в розвитку народного господарства нагороджений бронзовою медаллю.

Грицюк Лідія Андріївна — ветеран праці, медаль «За долголетний добросовестный труд», за досягнуті успіхи в розвитку народного господарства нагороджена золотою медаллю,

Рижук Анатолій Юхимович — орден «Знак пошани».

Колісник Марія Олексіївна — ветеран праці, орден «Знак пошани», медаль «За трудову доблесть»,

Тищенко Сергій Васильович — орден Дружби народів.

Петрова Людмила Олександрівна — медаль «За трудовое отличие», «За долголетний труд».

Мальченко Володимир Петрович — орден Трудового Червоного Прапора.

Початун Іван Пилипович — орден Трудової слави, орден Трудового Червоного Прапора.

Медик Іван Васильович — орден «Знак пошани».

Невишний Олександр Васильович — відмінник народної освіти.

Змієвець Емма Володимирівна — відмінник народної освіти, грамота Міністерства освіти України.

Село — це те місце, де кожна людина може відчути свободу, відпочити душею і тілом, вдихнути на повні груди, насолодитися його мальовничістю, набратися міцності від землі, дарованої нам вищими силами. Кожен із нас є творцем свого села, художником його сьогодення. Потрібно лише вдало підібрати палітру кольорів та відтінків та мати достатньо сили волі й терпіння завершити той пейзаж, який було задумано.

Таким художником у селі Логвин є виконуюча обов'язки сільського голови Валентина Володимирівна Якуненко. Корінна логвинчанка, вона знає, що потрібно людям, і те, чого потребує село сьогодні. Їй рідко вдається перевести подих на робочому місці, адже невідкладні справи рідного села потребують негайного вирішення. А оскі-льки село — це, насамперед, люди, його жителі, з їх проблемами і турботами, тому й основним напрямком роботи цієї активної жінки є робота з людьми, покращення умов життя кожного логвинчанина.

Про те, як живе і розвивається село сьогодні, й говорили з Валентиною Володимирівною:

— Валентино Володимирівно, Ви лише із жовтня

2011 р. займаєте посаду виконуючої обов'язки сільського голови. Що вже встигли зробити для рідного села?

— Так, дану посаду я обіймаю лише декілька місяців, але як корінна логвинчанка я знаю, що тривожить людей. Тому й відразу взялася до роботи. Болючим питанням для логвинчан є пасовища. Тому на сесію сільської ради було винесено питання про їх здачу в оренду, а в подальшому оформлення державних актів на дані землі. Тим більше, що гроші на це пообіцяв виділити один із наших спонсорів — директор ПП «Аграрне» Володимир Степанович Любомський. Також був випадок, коли змогла за 2 години оформити в Рудосільське стаціонарне відділення одного інваліда, який після того, як згоріла хата, кілька років знаходився на вулиці. В цьому році вже закупили необхідний інвентар та матеріали для місячників з благоустрою: лопати, вапно, фарбу, таблички, лавочки. Якби не морози, то вже закінчили б будівництво огорожі навколо кладовищ в обох селах.

— Які першочергові завдання ставить перед собою сільська влада?

— Оскільки Логвинська сільська рада опікується двома селами — Логвин та Михайлівка, тому й завдання стосуються їх обох. Це відновлення освітлення по вулицях, частково за допомоги спонсорів та за кошти сільської ради встановлення огорожі на кладовищах, встановлення опалення у сільських клубах, допомога Логвинському НВО в ремонті, проведення капітального ремонту доріг по вулицях Гагаріна та Лісова, підтримка соціально незахищених верств населення, організація та проведення спортивних заходів, народних свят, дозвілля молоді, сприяння здоровому способу життя підростаючого покоління. Ще у нас є вільне приміщення колишньої бані. Оскільки люди вже не практикують купання в бані, то маємо намір здати її в оренду. Є ще приміщення колишнього дитячого садка. Колись його планували віддати під Дім престарілих, але справа не дійшла до кінця, тому сьогодні на меті є створити тут Дім побуту, тобто сюди входитимуть перукарня, ательє для пошиття та ремонт одягу. Також планується відкриття перукарні у

с. Михайлівка.

— Які якості повинні бути в сільського голови?

— Чесність, відповідальність, працьовитість, відкритість. От моєю першою якістю є співчуття людям, адже допомагаю всім, чим можу. Намагаюся вирішити максимум питань, ходжу по різних інстанціях. Хто стукає, тому відчиняють.

— Які якості цінуєте в людях, у підлеглих?

— Це їх компетентність у справі, яку вони роблять. А також вчу їх, щоб усе було згідно закону (це мій лозунг), щоб людина була впевнена у вирішенні її проблеми. Я дуже рада, що поряд зі мною працюють прекрасні фахівці та просто чудові люди: землевпорядник Олена Рижук, бухгалтер Алла Ярова, завідуюча фельдшерсько-акушерським пунктом у Логвині Галина Федорівна Гринюк, молодша медсестра Надія Андріївна Курач, завідуюча фельдшерсько-акушерським пунктом у Михайлівці Оксана Іванівна Сташук, завідуючі бібліотеками Інна Геннадіївна Царегородцева (с. Логвин) та Віктор Миколайович Бондарук (с. Михайлівка), завідуючі сільськими Будинками культури Світлана Степанівна Рослик (с. Логвин) та Оксана Миколаївна Шипко (с. Михайлівка), директор Логвинської школи Алла Анатоліївна Невінська та багато інших.

— Які об'єкти соціально-культурної сфери працюють у селі?

— Це школа, поштове відділення, бібліотека, ФАП, клуб. При клубі діє ансамбль «Логвинчанка», який є гордістю нашого села, адже його знають не тільки в селі, а й за його межами. У Михайлівці є бібліотека, ФАП та клуб. Також у селі є церква Архістратига Михаїла, в якій служби править отець Олег.

— Які підприємства працюють у селі? Чи є підтримка з боку їх керівників?

— Директор ПП «Аграрне» Володимир Степанович Любомський допомагає в будь-яких питаннях, з якими б я не звернулася.

РЕС «Київобленерго» допомагає у благоустрої села, директор пилорами Ігор Володимирович Нечипоренко в сільську раду поставив нові двері, надав будматеріали для сільського клубу, орендатор місцевого ставка Олександр Корчук, на День Перемоги надає рибу ветеранам, директор ПП «Ярославна» Тетяна Миколаївна Багатюк, Руслан Володимирович Курач та багато інших приватних підприємців теж завжди допомагають у

багатьох питаннях. Також відчуваємо підтримку депутата районної ради Анатолія Михайловича Мальованого.

— Якою є співпраця із районною радою, райдержад-міністрацією?

— Ми відчуваємо підтримку з їх боку. Вони завжди йдуть на конструктивний діалог. Також підтримують матеріально. Ось в тому році виділили гроші на газонокосарку.

— А з якими питаннями зверталися громадяни до органів влади?

— В основному, це питання щодо виготовлення державних актів на землю. Люди пишуть заяви, ми проводимо відповідні консультації, щомісячні сесії сільської ради, що стосуються цього та інших питань, що турбують громаду. Також люди звертаються для складання заповітів.

— Валентино Володимирівно, що є найважчим, на Вашу думку, в роботі сільського голови?

— Це спілкування з людьми. В кожного свій характер, свої принципи. Тому треба з кожним шукати компроміс, щоб результат у вирішенні питання був позитивним. А ще сільський голова повинен бути у вирі подій, тому що на ньому сходяться всі питання, які потрібно вирі-шити чи скоординувати. Загалом, все вдається, адже я стовідсотково знаю, що і як потрібно робити в селі. Наше село живе, вирує, логвинчани завжди досягають намічених цілей.

— Кожне село славиться своїми народними умільцями. Чи є вони у Логвині?

— Звісно. Хочу сказати, що наше село славиться лозоплетінням, адже практично в кожній сім'ї плетуть кошики. Є в нас чудовий різьбяр по дереву — Микола Васильович Стрельченко. Його дім схожий на музей — на стінах дерев'яні годинники та картини, змайстровані також власноруч дерев'яні полиці для бібліотеки. Тут і стіл, і крісло, і підсвічник, і рамки для фото, зроблені руками Миколи Васильовича. Цією справою він займається близько десяти років. Багато в нас і вишивальниць, серед них Ніна Станіславівна Горкун, Галина Андріївна Соломанюк, роботи якої представляють село на виїзних заходах та святах. Її прекрасні вишиті рушники, серветки, картини є візитівкою нашого села.

— Які люди зробили значний внесок у розвиток Логвина?

— Таких людей багато, серед них директор ПП «Аграрне» Володимир Степанович Любомський, колишній директор школи Емма Володимирівна Змієвець, яка все своє життя присвятила учням, колишній вчитель фізкультури, а зараз пенсіонер Олександр Васильович Невишний, який і до цього часу на добровільних засадах веде в школі туристичний гурток. У Михайлівці ж є актив села, якому не байдужа його доля. Це Початун Іван Пилипович, який має орден Трудової слави, орден Червоного Прапора, та Джура Євгенія Миколаївна. Це люди, які завжди перебувають у вирі подій. Також у нас проживають на даний час три матері-героїні: О. Т. Галінська, Г. Є. Рижук, І. Й. Сачук.

— У багатьох селах існує така невтішна тенденція збільшення середнього віку населення, адже молодь, не маючи можливості працювати, залишає рідне село. Чи є молодь у Логвині, та чи є перспектива розвитку для молодого покоління?

— Не у всіх селах вдало налагоджена інфраструктура, в деяких відсутні школи, магазини, транспорт. Саме відсутність зручностей спонукає молодь їхати у місто. До того ж панують не найкращі уявлення про життя в селі. Але ж село — це не лише духовне серце України, але і його економічна скарбниця. Тому я переконана, що майбутнє — за селом. Ось у нас молоді є де працювати. Наприклад, у ПП «Аграрне» працює 70 людей (молодь у тому числі), в РЕСі — 45 людей (половина з них логвинчани), на сезонну роботу наші односельчани влаштовуються у табір відпочинку «Лісова казка». Багатьох логвинчан рятує робота у Володарці, адже туди зручно добиратися. Із Михайлівкою автобусне сполучення забезпечило ТОВ «ФК ЛТД». Тобто, хто має бажання, той працює.

— Болючим питанням завжди залишається ремонт доріг. Які дії проводите в цьому напрямку?

— Що стосується доріг, то щороку обов'язково проводимо ямковий ремонт. На це кошти у нас є. Взагалі, наше село в минулому році зайняло перше місце в районі з благоустрою. Всі місячники, суботники проходять згідно плану. Логвинчани розуміють, що вони тут господарі, тому й село повинно бути чистим. У кожного в домі є газ, своє водопостачання.

— Дякую Вам за розмову. Бажаю, аби все, що задумалося, вдалося вирішити. Процвітання Вашому рідному селу, людям добробуту і впевненості у завтрашньому дні.

— Дякую.

... Прямуючи дорогою до школи, зустріли Петра Філімоновича Сачука, дитину війни. Мене вразило, з якою легкістю, тактовністю Валентина Володимирівна спілкується з людьми. І люди відповідають їй взаємністю. А коли зайшли до дитячого садочка, маленька дівчинка підбігла, притулилася до руки Валентини Володимирівни і великими по-дитячому відкритими очима дивилася на нас. Дитячі очі не вміють обманювати, тому, напевне, у цій жінці є та доброта і щирість, якої так бракує сьогодні.

Ось така ще одна історія нашого Володарського краю. Село Логвин пережило буремні та спокійні часи, продовжує жити далі. І це прекрасно, адже з такого маленького села на Володарщині починається велика Україна.

О. ВОЛИНЕЦЬ.

И "Новая история зарубежных стран 15 - 18 вв. 7 кл Раб. тетрадь с к/к" ваши дымоходы не чистили тысячу лет!

У "Критика 50-х годов 19 века" нас есть дела "Мика и Альфред Ночь с Ангелом" поважнее, чем месть "Вереск и бархат" игрушке.

Поль вдруг вспомнил все "Поднятая целина" и улыбнулся.

Не знаю, но думаю, "Легкий способ избавиться от боли в спине" что нам придется поехать с "Воспитание чувств" ними.

Он пытался "Справочник по грамматике англ/языка в таблицах / Student's grammar guide" уворачиваться и, когда она слегка приподнялась, "Алгебра 8 кл." переборол позыв "Датско-русский и русско-датский словарь" к рвоте и начал защищаться.

Конечно, на это понадобится время.