Шпатлевка стен под обои. Быстрая шпатлевка стен своими руками. Стоимость шпатлевки стен. Штукатурка стен цена. Быстрая штукатурка стен своими руками. Отделка стен штукатуркой. Декоративная отделка стен. Качественная отделка стен декоративным камнем. Отделка стен своими руками. Мини токарный станок своими руками. Как сделать токарный станок своими руками. Настольный токарный станок своими руками. Облицовка дома кирпичом. Качественная облицовка дома кирпичом фото. Наружная облицовка дома. Как начать бизнес с нуля. Быстро начать бизнес без вложений. Начать бизнес с нуля идеи. Канализация в частный дом. Хочу сделать канализация своими руками. Водоснабжение и канализация дома. Строительство фундаментов цены. Быстрая строительство фундамента своими руками. Технология строительства фундамента.
Головна
Новини
Новини Володарщини
Інші новини
Виступи. Інтерв’ю. Привітання
Військова служба за контрактом у Збройних Силах України
Центр допомоги учасникам АТО
Склад
Розпорядження
Положення
Юридична допомога учасникам АТО та їх сім’ям
ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ВЛАДИ
Концепція реформування місцевого самоврядування
Обговорення
Інформація
Доступ до публічної інформації
Звернення громадян
Економіка
Інвестиції
Соціально-економічний розвиток
Закупівлі
Оголошення
Громадянське суспільство
Політичні партії
Програма співпраці
Громадські організації
Політично-консультативна рада
Громадська рада
Громадське обговорення
Центр надання адміністративних послуг
Графік роботи
Контакти
Новини
Нормативно-правова база
Перелік послуг
Регуляторна політика
Планування регуляторної діяльності
Оприлюднення проектів регуляторних актів
Відстеження результативності
Здійснення регуляторної діяльності
Державна служба
Е-декларування
Конкурс "Кращий державний службовець"
Запобігання проявам корупції
Житлово-комунальне господарство
Сектор містобудування та архітектури
Реєстр містобудівних умов та обмежень
Фінансове управління
Сфера земельних відносин
Сільське господарство
Управління соціального захисту населення
Цивільний захист та безпека життєдіяльності
Відділ культури
Служба у справах дітей та сім'ї
Молодь і спорт
Освіта
Управління Пенсійного фонду
Керівництво
Структура
Графіки прийому
Зворотній зв'язок
Страхувальникам
Пенсіонерам
Добровільна участь
Новини
Застрахованим особам
Запобігання проявам корупції
Доступ до публічної інформації
Питання-відповідь
ОЧИЩЕННЯ ВЛАДИ
Інформує Казначейство
Податкова служба
Управління юстиції
РАЦС
Юридичні консультації
ДВС
Методичні рекомендації
Державна реєстрація НПА
Володарське бюро правової допомоги
Охорона здоров'я
Моє село - краплиночка на карті
Служба 101. Володарський РС ДСНС
Центр зайнятості
Регіональний сервісний центр МВС
Взаємодія з правоохоронними органами

Авторизація



Лічильник відвідування

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні73
mod_vvisit_counterВчора1880
mod_vvisit_counterЦього тижня6755
mod_vvisit_counterМинулого тижня12123
mod_vvisit_counterЗа місяць33030
mod_vvisit_counterМинулого місяця47839
mod_vvisit_counterВсього982395

Online (20 хвилин): 21
Твій IP: 54.162.123.74
,
2018-07-20 00:59
Рубченки
П'ятниця, 10 січня 2014, 17:24

У минулому с. Рубченки було одне з найбільших і одне з найкрасивіших сіл Володарського району, хоч і знаходиться воно в його степовій частині. Історія виникнення села і його назва тісно пов’язані із с. Антонів (тепер Сквирського району), яке лежить у 10 км на північ від Рубченок. У старовину Антонів називався Розволожжям. То було велике містечко з багатьма церквами, фортецею і земляними валами. Утворилося воно в часи Київської Русі, як опорний пункт від набігів з півдня кочових племен. У роки монголо-татарського нашестя містечко було знищено.

У ХІV столітті, коли литовські князі витиснули з південно-за-хідної частини Київської Русі татар, почалася відбудова Розволожжя. Для будівництва житла використовували дубові ліси з території сіл Горобіївка, Лаврики, Рубченки і Біліївка. Лісоруби з Антонова поступово почали оселятися на землях, звільнених від лісу. Так з’явилось поселення, яке спочатку носило назву Антонівська Слобода Рубча, а з кінця ХVІ ст. вже згадується, як село Рубченки.

 

Після утворення Речі Посполитої польські королі з дозволу сейму почали роздавати родючі землі Поросся панам, заслуженим особам рицарського стану за участь у війнах. Так, за рішенням сейму землі Володарщини, куди входило і с. Рубченки, були подаровані Янушу Збаразькому. Після смерті Збаразького його землі, які простяглися від села Торчиця (тепер Ставищенського району) до міст Немирів і Погребище, перейшли до Януша Вишневецького. По смерті Вишневецького у нього залишилися два малолітніх сини Дмитро і Криштоф, опікуном над якими став відомий польський магнат Ярема Вишневецький.

У кінці ХVІ ст. селяни Рубченок брали участь у селянсько-козацьких повстаннях проти гніту польських панів під проводом Кшиштофа Косинського та Северина Наливайка. Є чимало свідчень, що у визвольній війні (1648 — 1654 років) під проводом Богдана Хмельницького жителі с. Рубченки також брали участь.

За люстрацією (переписом) 1741 року Рубченки були приписані до Лавриківської церкви, бо в селі своєї не було. До церкви було приписано 30 димів — дворів. Вважалося, що кожний двір складався з десяти родових сімей. Отже, на той час у Рубченках було близько 300 дворів.

У кінці ХVІІІ ст. землі Рубченок перейшли до поміщиків Залеських, трьох братів. Один з них володів землями Рудого Села. У 1811 році на території Селиська (частина села) поміщиком збудовано палац із господарчими будівлями. Маєтком керував управитель, а пан жив у Польщі. І в Рубченках був наїздами.

За участь у польському повстанні 1831 року царський уряд позбавив Віктора Залеського маєтностей, вислав у оренбурзькі степи. Там він познайомився і подружився з Т. Г. Шевченком, який також там знаходився на засланні.

Власницею Рубченок стала далека родичка Залеських — поміщиця Феліція Івановська. Одночасно вона володіла землями Рудого Села. В обох селах їй належало 6005 десятин землі. Тільки невелика частина села з 451 десятиною землі і 87 ре-візькими душами чоловічої статі в Рубченках належали Станіславу Ліпоману. Ці землі він купив у Івановської в 1828 році.

Поміщиком Віктором Залеським побудовано цегляне приміщення церкви на честь Покрови Богородиці.

У середині XIX ст. село Рубченки було великим селом, у якому налічувалось 1353 жителів, з них — 250 осіб польських переселенців шляхти, 115 євреїв. За співчуття польським повстанцям 1853 року поміщиця Івановська була позбавлена маєтностей і вислана в м. Курськ. Землі з торгів купив інший поміщик — Орловський.

Земельна реформа 1861 року, як відомо, не розв’язала земельного питання на користь селян. Так, у Рубченках селяни за великий викуп придбали лише третину поміщицької землі, а решта залишилася власністю поміщика. Хоч панщина царським маніфестом була відмінена, селяни стали особисто вільними, але більшість із них продовжувала знаходитися в залежності від поміщика, бо багато з них не мали ні землі, ні тяглової сили для її обробітку. Тому значна частина селян наймалися працювати на панській економії, або строковими на польові роботи за низьку платню, яку встановлював поміщик чи орендатор.

Наприкінці XIX ст. поміщик почав здавати землю частинами в оренду, найчастіше євреям, котрі через управляючих обробляли землю, наймаючи селян за мізерну плату. Вирощене зерно орендарі вигідно продавали державі.

Значна частина безземельних і малоземельних селян Рубченок шукали кращої долі на незаселених землях Російської імперії та виїздили за океан. Так, на початку XX ст. багато рубченківців виїхали з сім’ями на, так званий, «Сірий клин» на Далекий Схід у Приморськ і Приамур’я. Чимало також виїхало тоді в Америку і Канаду. Так, у 1908 році в Америку виїхали рубченівці Петро Кольодочка, Іван Ридванський, Михайло Сірчук, але, поживши в американському «раю», вони незабаром повернулися на Батьківщину.

Кінець XIX ст. і початок XX ст. характеризується розшаруванням села. З’являється невелика група селян, котрі орендують у поміщика землю, тримають по кілька пар коней чи волів для її обробітку. Так, у цей час багаті селяни володіли одинадцятьма вітряками, купували нескладні сільськогосподарські машини. Та все ж переважна більшість селян залишалися бідними.

У 1900 році в Рубченках було 2045 жителів. З 3385 десятин землі поміщикові належало 1179. У цьому ж році в селі було відкрито ярмарок, який відбувався раз на 2 тижні — в неділю. У село переселились близько 30 єврейських сімей, котрі постійно займалися торгівлею, ремеслом, утримували дві корчми, млин та олійню. Центр села забудовувався магазинами, рундуками, коморами.

Революційні події 1905 — 1907 років характерні для с. Рубченки виступом селян проти поміщицької сваволі: за підвищення заробітної плати на польських роботах та панської економії. Поміщик вимушений був поступитися і задовольнити вимоги селян.

Роки громадянської війни в с. Рубченки проходили в гострій класовій боротьбі між прихильниками радянської влади і сторонниками Центральної Ради і петлюрівців. Так, у лавах Червоної Армії воювали Яким Тимофійович Загоруйко, Григорій Купріянович Плугатар, Степан Данилович Красніцький, Пилип Грузинський, Василь Мусійчук, Степан Сивецький.

Старожили розповідають, що в Рубченках у цей час був Микола Островський, автор книги «Як гартувалася сталь», котрий воював у армії С. М. Будьонного. Штаб армії, якою він командував, деякий час знаходився в Рубченках.

До революції в Рубченках була церковно-приходська школа, в якій працював один вчитель, навчаючи одночасно 30 — 40 учнів різного віку. Великий вплив на школу мала церква. Законоучителем у школі був місцевий священик. Учні в обов’язковому порядку відвідували церковне богослужіння.

У 1918 — 1920 роках Григор Козячина та Григор Корбут відкрили школи у себе дома. У них було по 10 — 12 учнів. Наймали вчителів, котрим платили натурою: хлібом, салом, крупою, пшоном. Трудова школа, яка розміщувалася в поміщицькому будинку, почала працювати з 1920 року, і була вона чотирьохрічною. Певний час школою завідувала дочка попа Олена Костянтинівна Молчанівська. Одружена вона була з денікінським офіцером, котрий також учителював, хоч і недовго. Незабаром вчителями стали місцеві жителі Петро Петрович Кольодочка і Степан Петрович Карпенко. Тоді у попівському будинку було органі-зовано хату-читальню, завідуючим якої був Григор Ридванський.

У 1927 році початкову школу реорганізовано в семирічну трудову школу, в якій вже навчалося до 150 учнів. У школі було 8 учителів. Через матеріальні умови багато з дітей шкільного віку залишилися поза школою. З 1923 року в селі почали працювати пункти з ліквідації неписьменності серед дорослого населення...

У 1924 — 1926 роках в селі проведено землевпорядкування. На кожний двір, відповідно до кількості членів сім’ї, нарізувалася відповідна кількість польової землі в трьох сівозмінах. Щоб розрідити скупченість дворів у селі, за ставком на «степу» і на Селиську були нарізані нові присадибні ділянки розміром в один гектар. Там почали будуватись і переселятися нові сім’ї.

З 1924 році в селі було орга-нізовано бурякове товариство, яке за пайові внески і державну позику закуповувало прості машини, реманент, насіння. Товариство допомагало біднішим селянам обробляти землю. Згодом було утворене кредитоване товариство, яке відпускало в кредит селянам машини, посівний матеріал кращих сортів сільськогосподарських культур. Той, хто мав гроші, міг придбати молотарку, нафтовий двигун, жатку чи снопов’язалку, трієру.

У ці ж роки засноване споживче товариство.

У роки непу в Рубченках збирався великий ярмарок, на якому успішно торгували хлібом, худобою, кіньми, ремісничими виробами. З’явилися три приватних крамниці, які конкурували зі споживчим товариством у селі.

На колишній церковній землі, яка знаходилася з боку с. Біліївка, було організовано радгосп.

У 1920-х роках в Рубченках бурхливо розвивалося культурне життя. Великою популярністю користувався хор села під керівництвом П. П. Кольодочки. Він керував драматичною студією, яка давала свої вистави в перебудованій колишній панській цегляній корівні. Тоді ж селяни вперше почули радіо, антена якого була встановлена на дзвіниці церкви. У приміщенні театру-корівні в 1925 році вперше було показано німий кінофільм. Власником кінопересувки був житель села Лаврики.

Колективізація в селі проводилася з осені 1929 року та протягом всього 1930 року. Весною 1930 року відбулись установчі збори, на яких затверджено статут сільськогосподарської артілі (колгосп). Артілі присвоєно назву «Червоний хлібороб». Усуспільнення землі, коней, волів відбулося з великими труднощами. Багато селян, котрі віками господарювали одноосібно, не могли розстатися із своєю землею і тяглом. А ще, як відомо, в проведенні колективізації з боку керівних органів держави і місцевих органів влади допускалися грубі помилки в формуванні колективізації та грубі методи впливу на селян, котрі не бажали вступати до колгоспу.

Весною 1930 року було усуспільнено 340 коней, 650 возів, 520 плугів, інший реманент і посівний матеріал для весняної сівби. Приміщень для утримання худоби не було. Коні й воли утримувалися в селянських хлівах.

Помилки при проведенні колективізації та агітації ворожих елементів проти колгоспів зумовили те, що весною 1930 року багато селян вийшли з колгоспів, забравши тягло та інвентар, і почали працювати одноосібно.

До цієї категорії селян партійні і державні органи почали ставитися вороже, доводячи їм непосильні плани хлібозаготівлі та інших податків, за невиконання яких забирали коней, худобу, а нерідко продавали «з молотка» хату.

Лише в 1932 році колективізація в селі в основному була завершена. Тоді ж було створено три колгоспи, які носили назви ім. Леніна, ім. Молотова,  ім. 8 Березня.

Ожило культурне життя в селі, яке на початку 1930-х років затихло. Працювала семирічна школа, в якій навчалось до 400 учнів, котрих навчали 12 вчителів. У другій половині 30-х років відновив свою діяльність знаменитий рубченецький хор. Почали демонструватися в місцевому клубі кінофільми. В селі з’явилися перші радіотрансляційні точки, але ж не все село було радіофіковане.

Та мирна праця людей була перервана віроломним нападом фашистської Німеччини на нашу країну. Почалися чорні дні окупаційного режиму. Розпочалася мобілізація військовозобов’язаних в армію.

17 липня І941 року с. Рубченки було окуповане ворогами. У селі з’явилася окупаційна влада. Колгоспи були розпущені. Створено громадські господарства, якими керували провідники під пильним наглядом німецьких гебітскомісарів. Органи радянської влади були ліквідовані, й замість них керували старости. Була створена поліція, завданням якої було допомагати окупантам держати в покорі населення і грабувати його.

Для дорослого населення встановлена примусова безоплатна праця на польових роботах. Селянські двори були обкладені непосильними податками натурою: м’ясом, молоком, яйцями і т. д. За невиконання податків забиралися худоба, свині. За непослух і виступи проти окупаційної влади жорстоко карали. Так, за агітацію проти окупантів були арештовані в 1941 році Петро Ототюк і Мотря Козячина, котрих після катувань стратили. Від німецьких окупантів село Рубченки було визволено в 1943 році.

У 1946 — 1947 роках унаслідок засухи та інших причин зібрано малий врожай, що призвело до складного матеріального становища людей.

У 1954 році з трьох колгоспів утворено один, який залишив назву ім. 8 Березня. Очолив об’єднане господарство М. Г. Бабанюк. Він був незмінним головою цього колгоспу до 1963 року. До початку 50-х років господарство за виробничими показниками було одне з кращих у районі й перевищило довоєн-ний рівень господарювання. Це, насамперед, привело до поліпшення матеріального і культурного становища трудівників села. Наприкінці 60-х років запроваджена гарантована грошова і натуральна оплата праці колгоспників.

У 1987 році колгосп зібрав рекордний урожай усіх сільськогосподарських культур, найвищий врожай за 60-річне існування. Відбулося піднесення в колгоспі тваринництва. Окремі доярки встановили рекордний надій молока на корову. Катерина Грисюк та її сестра Віра Денисюк надоїли понад 5 тис. кг на корову. Таких надоїв ніхто й ніколи не досягав ні в колгоспі, ні в районі.

Орденоносці села Рубченки

Свинарка Параска Денисюк нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора;

тракторист Володимир Прокопович Момотюк — орденом «Знак Пошани»;

тракторист Степан Іванович Момотюк — орденом «Знак Пошани»;

свинарка Діна Максимчук — орденом Трудової Слави ІІІ ступеня;

тракторист Василь Скрицький — медаллю «За трудову відзнаку»;

комбайнер Петро Іванович Козячина — орденом «Знак Пошани»;

свинарка Катерина Романюк — медаллю «За трудову відзнаку»;

коваль Максим Омелянович Кошарський — орденом «Знак Пошани»;

дояр Бабанюк Петро Миколайович був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці з врученням йому ордена Леніна і Золотої Зірки «Серп і молот».

Про свої Рубченки сільський голова Михайло Сікорський може говорити безкінечно. Хоч село не є для Михайла Євгенійовича рідним, бо народився і виріс у Рудому Селі, та тут збудував хатину, тут народилися діти, тут увійшов у довіру до місцевих жителів, котрі вже вдруге поспіль обирають його головою села. Уже сім років він обіймає цю відповідальну посаду. Кому, як не йому, найбільше болить доля територіальної громади в цілому і окремого її громадянина. Про перспективу і про те, чим живе село сьогодні, говорили з М. Є. Сікорським при зустрічі.

 — Михайле Євгенійовичу, Ви працюєте на посаді сільського голови вже другу каденцію. З чого починали, і які питання вдалося вирішити за цей період?

— Так, дану посаду я займаю з 21 квітня 2006 року. Потрапив у Рубченки в 1994 році, коли мене разом із дружиною направили працювати за фахом у місцеву сільську школу. Відтоді Рубченки стали моїм другим рідним селом.

Коли обирають сільським головою односельця — це відповідальність, а коли людину, родом з іншого села, — це подвійна відповідальність, адже потрібно виправдати довіру жителів села. Тому, коли почав працювати на даній посаді, насамперед, намагався розібратися в усьому, щоб якось покращити становище села. Проблем було дуже багато. Першою із них, яка потребувала негайного вирішення, стала газифікація села. Спільними зусиллями добилися того, що в 2009 році за державний кошт побудували підвідний газопровід. Відразу ж у селі організували газовий кооператив. Люди повірили в реальність вирішення справи, зібрали кошти, за рахунок яких виготовили відповідний проект і провели газ до будинків. Сімнадцять кілометрів газопроводу проклали лише за рік.

Коли тільки зайняв посаду сільського голови, люди зверталися з питанням виготовлення державних актів на землю, які на той час не виготовлялися. Згодом і цю проблему вирішили.

У 2010 році ми продали старі нерентабельні приміщення, які стояли на балансі сільської ради та потребували великих матеріальних затрат, і за виручені кошти зробили косметичний ремонт на вході в сільський Будинок культури, поставили пластикові вікна на фасаді, двері.

У 2012 році огороджено два кладовища. А це 700 м залізобетонної огорожі. Відновлено 3 км вуличного освітлення в с. Рубченки. В нинішньому році побудовано вбиральню на кладовищі у с. Рубченки. Завдяки клопотанню сільської ради та за меценатської підтримки наприкінці минулого року до шкільної бібліотеки надійшло 170 книг художньої та довідкової літератури (словники, енциклопедії). 30 травня цього року було придбано та встановлено інтерактивну дошку в Рубченківському НВО «ЗОШ І — ІІ ст. — ДНЗ». До 5 червня сільська рада спільно з ПП «Аграрне» планують встановити огорожу біля ФАПу в с. Рубченки.

— Які будинки соціокультурної сфери функціонують у селі?

— У селі знаходиться Рубченківське НВО «ЗОШ І — ІІ ступенів — ДНЗ», до складу якого входить дошкільний навчальний заклад «Соняшник», який відвідують 15 дітей віком від 3 до 6 років. У загальноосвітній школі навчається 47 учнів та викладають 14 вчителів. З 1993 року директором школи працює Н. І. Момотюк.

Також у Рубченках є Будинок культури, яким завідує С. В. Антонець, фельдшерсько-акушерський пункт, де сумлінно виконують свої обов’язки К. М. Ототюк і О. Д. Ототюк та Рубченківська дільниця Володарської державної районної лікарні ветеринарної медицини, яку очолює Л. Д. Шосталь.

Рубченківців обслуговують 4 магазини. У приміщенні СБК діє сільська бібліотека, де другий рік працює Н. А. Лінчак.

— Михайле Євгенійовичу, розкажіть, як розвинена сільськогосподарська галузь на території сільської ради.

— Основним бюджетоутворюючим підприємством у селі є ПП «Аграрне», яким керує В. С. Любомський. За період роботи підприємства в Рубченках урожай зернових та кормових культур піднявся на найвищий рівень у районі.

ПП «Аграрне» обробляє понад 2376 га землі (паї), утримує близько 700 голів ВРХ (дійної — 170 голів) і понад 2,5 тис. свиней. За рахунок того, що в селі працює ферма, є робота для людей, адже в основному на підприємстві працюють жителі села. Та все ж у сільськогосподарській галузі не без проблем. Перша і найголовніша проблема на сьогодні — кадрова, бо для всіх робочих місць не вистачає, тому молодь виїжджає на заробітки до міст. На території сільської ради працюють ще два підприємства ЕНАФ «Мрія» (керівник М. В. Андрусенко) та ПСП «ДІАР» (керівник С. Г. Арушанян), котрі обробляють відповідно 124 га та 274 га землі (паї).

— Хто представляє інтереси жителів села у районній раді?

— Депутатом районної ради від нашого села обрали директора ПП «Аграрне» Володимира Степановича Любомського, і він, якщо змога, вирішує наші питання.

— Посада сільського голови потребує компетенції у багатьох питаннях. Як підвищуєте свою кваліфікацію?

— У січні та березні їздив на відповідні курси, адже законодавство України постійно оновлюється, і відслідкувати все дуже важко. Настільки все змінилося, що на сьогодні питання оформлення будинка, приватизування земельної ділянки, будь-яке питання треба вирішувати зі знанням справи, тому підвищувати професійний рівень — це необхідність.

— Що плануєте зробити в найближчий час?

— На сьогодні у жахливому стані перебуває дорожнє покриття на вулицях Плугатаря та Степова. На першій необхідно покласти асфальт протяжністю 1 кілометр (по зруйнованому), на другій — повністю на всю довжину по білощебеневому покритті. Для реконструкції обох вулиць потрібно майже 3,16 млн грн. Зараз сільська рада розробила проектно-кошторисну документацію, яка пройшла експертизу, і намагатимемося втілити цю ідею в життя.

Друге нагальне питання — завершення газифікації с. Володимирівка. Запуск газу планується до початку опалювального сезону. По селу всі труби прокладено. Залишається питання з підведенням до основного газопроводу. Сподіваємося, що за підтримки народного депутата України Сергія Кацуби ця справа зрушиться з місця.

Третє питання — виготовлення генерального плану сіл Рубченки та Володимирівка. Якийсь генеральний план Рубченок є, хоча він не досконалий, але потрібно виготовити детальний генеральний план. А ось по Володимирівці немає жодного документа. Кошти колосальні, тому допоки їх не виділять з державного бюджету, нічого не зміниться.

Наступне питання — проведення централізованого водопостачання в селі. Сподіваюся, що це питання спільними зусиллями ми також вирішимо.

— Дякую за щиру розмову та бажаю успіхів у вирішенні всього того, що запланували.

— Дякую.

* * *

Після завершення розмови Михайло Євгенійович провів невеличку екскурсію видатними місцями села: відвідали історичні пам’ятки, пам’ятники загиблим солдатам у ВВВ та скорботній матері, які виготовив земляк, чудовий скульптор І. П. Сіренко, пам’ятник жертвам голодомору.

Сонечко пробивалося крізь гілки дерев, леліяло зелененьку травичку, що пробудилася після холодів. Хотілося забути про всілякі проблеми, заспокоїти душу. Така нагода трапилася. Біля дерев’яної церкви, що красується в центрі села, нас чекав отець Миколай.

Миколай Дмитрович Бойко веде службу в Рубченках вже 12 років. Родом з Тернопільщини, з-під Почаєва. З рідного села отця Миколая вийшло 400 батюшок. Дев’ять хлопців із двадцяти, які навчалися в одному класі з Миколаєм Дмитровичем, пішли служити Богу. Коли приїхав у Рубченки, церкви не було, лише пристосоване приміщення. Так було до 2009 року, допоки подружжя Ідріс та Галина Казимі не збудували нову церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Тепер сюди щоразу приходить все більше і більше прихожан. А церква, дійсно, гарна. Вона побудована зі смереки, яку завезли із Західної України. На другому поверсі височіють дзвони, зроблені на замовлення в Печерській лаврі. Церква прекрасно оздоблена і обставлена іконами всередині. До речі, всі ікони для церкви давали самі люди, адже кожен хотів зробити свій внесок у цю благородну справу.

Після відвідин церкви з піднятим настроєм ми попрямували до будинку знаної у селі рукодільниці — вишивальниці Ганни Петрівни Присяжнюк. Нас зустріла енергійна, весела жінка, якій я б нізащо не дала більше п’ятидесяти. Насправді Ганна Петрівна вже давно на пенсії. Вишиває Ганна Присяжнюк з дитинства, має дуже багато робіт. Це рушники, серветки, подушки, картини, ікони... Як тільки з’являється вільна хвилинка, відразу сідає за улюблену справу. Вразила її щирість і відкритість, які притаманні рубченківцям.

Сподіваюся, що розвиток села не зупинятиметься, адже Рубченки ще не за пам’ятних часів славилися добрими господарями. Такий є і сьогодні. Тому зміни були і ще будуть.