Болезни глаз у человека. Известные болезни глаз лечение. Болезни глаз симптомы. Лечение простуды в домашних условиях. Самое быстрое лечение простуды. Простуда лечение лекарства. Хороший стоматолог отзывы. Самый добрый стоматолог отзывы. Ассоциация стоматологов отзывы. Занятия йогой дома. Быстрая йога для начинающих дома. Как правильно заниматься йогой дома. Обертывание в домашних условиях. Быстрое обертывание живота в домашних условиях. Обертывание в домашних условиях рецепты. Наборы спортивного питания. Вкусная спортивное питание для набора массы. Спортивное питание оптом. Как избавиться от перхоти. Хороший шампунь от перхоти отзывы. Как избавиться от перхоти навсегда. Зеленый чай для похудения. Главные свойства зеленого чая. Можно ли пить зеленый чай.
Головна
Новини
Новини Володарщини
Інші новини
Виступи. Інтерв’ю. Привітання
Військова служба за контрактом у Збройних Силах України
Центр допомоги учасникам АТО
Склад
Розпорядження
Положення
Юридична допомога учасникам АТО та їх сім’ям
ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ВЛАДИ
Концепція реформування місцевого самоврядування
Обговорення
Інформація
Доступ до публічної інформації
Звернення громадян
Економіка
Інвестиції
Соціально-економічний розвиток
Закупівлі
Оголошення
Громадянське суспільство
Політичні партії
Програма співпраці
Громадські організації
Політично-консультативна рада
Громадська рада
Громадське обговорення
Центр надання адміністративних послуг
Графік роботи
Контакти
Новини
Нормативно-правова база
Перелік послуг
Регуляторна політика
Планування регуляторної діяльності
Оприлюднення проектів регуляторних актів
Відстеження результативності
Здійснення регуляторної діяльності
Державна служба
Е-декларування
Конкурс "Кращий державний службовець"
Запобігання проявам корупції
Житлово-комунальне господарство
Сектор містобудування та архітектури
Реєстр містобудівних умов та обмежень
Фінансове управління
Сфера земельних відносин
Сільське господарство
Управління соціального захисту населення
Цивільний захист та безпека життєдіяльності
Відділ культури
Служба у справах дітей та сім'ї
Молодь і спорт
Освіта
Управління Пенсійного фонду
Керівництво
Структура
Графіки прийому
Зворотній зв'язок
Страхувальникам
Пенсіонерам
Добровільна участь
Новини
Застрахованим особам
Запобігання проявам корупції
Доступ до публічної інформації
Питання-відповідь
ОЧИЩЕННЯ ВЛАДИ
Інформує Казначейство
Податкова служба
Управління юстиції
РАЦС
Юридичні консультації
ДВС
Методичні рекомендації
Державна реєстрація НПА
Володарське бюро правової допомоги
Охорона здоров'я
Моє село - краплиночка на карті
Служба 101. Володарський РС ДСНС
Центр зайнятості
Регіональний сервісний центр МВС
Взаємодія з правоохоронними органами

Авторизація



Лічильник відвідування

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні186
mod_vvisit_counterВчора339
mod_vvisit_counterЦього тижня1860
mod_vvisit_counterМинулого тижня1743
mod_vvisit_counterЗа місяць7123
mod_vvisit_counterМинулого місяця11904
mod_vvisit_counterВсього1011973

Online (20 хвилин): 6
Твій IP: 54.198.103.13
,
2018-09-21 13:44
Ожегівка
П'ятниця, 10 січня 2014, 17:14

Ожегівка — село Володарського району Київської області. Засноване в 1750 році. Поряд з селом протікає річка Тарганка. Територія — 1982 тис. кв. м, чисельність населення — 354 особи, кількість дворів — 231.

Село Ожегівка було засноване, ймовірно, в середині ХVІІІ століття. Напевно, його засновником був відомий місцевий діяч Антоній Ожга. Певний час він був регіментарем Української партії, тобто очолював польські війська на теренах Київського і Брацлавського воєводств.

У 1751 — 1763 роках він згадується, як Романівський староста. До Романівського староства належала тоді і Сквирщина. Відомо, що Ожга «ставши обозом на правой стороне реки Сквиры, местечко Сквиру учреждать начал, и на постройку одного, а равно мельниц, изб, винокурен и на опалисадование замка, леса с той стороны и реки Сквиры, принадлежащие к Володарке, насильно рубить и возить велевши, плотину до берегов Володарских на реке Сквире занять и припереть дозволил». Саме за часів Антонія Ожги на Сквирщині було осаджено чимало сіл. З власниками Володарського маєтку Ожга вів тривалий судовий процес. Про ті часи згадував у середині ХІХ століття Романівський старожил Федько Грива. Був він нащадком козацького роду і йому рід розповідав, що Романівські старости «збройною рукою» намагалися повернути від Володарщини свої давні землі, що тягнулися до Гострої Могили.

Після другого розподілу Речі Посполитої (1793 р.) та адміністративної реформи в Російській імперії (1797) Ожегівка потрапила до складу Таращанського повіту, й тому село перевели з парафії Пархомівської церкви до парафії Любчанської церкви св. Іоанна Богослова.

 Богослужіння в цій каплиці тривало лише до 1839 року, коли на теренах Російської імперії греко-католики прийняли православний обряд.

 Після смерті Юзефа Добешевського удова по ньому Юліана, уроджена Домбровська, у другому шлюбі Балло, та їх син штабротмістр Добешевський і дочка Юзефа Собещанська володіли лише половиною села. Друга половина вже належала Павлові й Леонові Жураковським та Домініку Перекладовському.

 Перша половина ХІХ століття характеризується посиленням експлуатації селян, які платили чинш, виконували численні повинності, визначені інвентарями. Кожен селянин від 15 років до глибокої старості відбував панщину не три дні на тиждень, як передбачено царським указом від 5 квітня 1797 року, а працював протягом усього тижня. Внаслідок надмірної панщини і побоїв, деякі селяни-кріпаки змушені були втікати від своїх господарів.

 Після селянської реформи 1861 року посилилася диференціація селянства на селі. З'являються як заможні селяни, так і бідняки, які зовсім розорились.

 У 80-х роках ХІХ століття у селі було побудовано Покровську церкву, яка з частковою перебудовою є діючою і в наш час (належить до УПЦ МП). Про дату побудови храму свідчить напис в напрестольному Євангелії.

 Після Лютневої революції 1917 року в селі відбулися бурхливі події, пов'язані з перерозподілом майна і землі.

 Під час громадянської війни у селі, як і по всій Київщині, декілька разів змінювалася влада, що негативно впливало на населення. Село в ті роки було багатонаці-ональним. Крім корінного населення, тут проживало багато поляків і євреїв. У 1910 році в Ожегівці проживало понад 60 євреїв. У червні 1919 року в Ожегівці відбулося чотири єврейських погроми, які влаштували банди отаманів Лазенюка і Струка.

 Чергове покращення становища в селі сталося аж в роки НЕПу.

 З 1923 по 1930 роки село Ожегівка входило до Білоцерківського округу (з 1932 року – Білоцерківського округу Київської області).

 Під час Голодомору 1932 — 1933 років від голоду в селі померло 237 осіб. Були непоодинокі випадки людоїдства. За спогадами очевидців, у селі в той час жила жінка, яка обрізала м'ясо з мертвих у братських могилах, робила з нього котлети і носила їх продавати на базар у Янушівку (нині – село Іванівка Ставищенського ра-йону). На території села знаходяться дві братські могили, куди звозили жертв Голодомору.

 14 липня 1941 року розпочалася окупація населеного пункту гітлерівцями.

 Зі спогадів Івана Володимировича Лук'яненка, 1929 року народження:

 «Я з братом відвідував школу, в 1941 році перейшов до 5 класу. 22 червня в неділю батьки пішли на базар, а я забіг до двоюрідного брата слухати радіо. Передавали казку «Коник-горбоконик». Раптово передача обривається, і Молотов повідомляє про напад Німеччини на СРСР. Я швидко прибіг додому і повідомив, що почалась війна. Батьки спочатку не повірили, бо знали про існування мирного договору з Німеччиною. А ввечері з Володарки з райкому партії приїхав чоловік, зібрали мітинг і підтвердили, що гітле-рівська Німеччина без оголошення війни перейшла наші кордони. Він запевнив, що нас — 120 мільйонів, і ми обов'язково переможемо. Потім вирішили копати схованки від німецьких літаків і готуватись до жнив. Ми, хлопчаки, були поряд, все питали, які це німці, чи є у них роги, як пишуть у газетах. Спостерігали, як в кінці села будували вишку, щоб повідомити вчасно про можливий німецький десант. Прийшло розпорядження про евакуацію худоби за Дніпро, виділили погоничів. Пройшла мобілізація чоловіків 1900 — 1925 років народження. Пішли і нашібрати, батьки.

 Невдовзі з'явились біженці – єврейське населення з міста Бердичева. Йшли літні, старі люди, жінки з малими дітьми. Це було страхіття. Знесилені йшли вони через наше село далі. Наші матері зі сльозами проводжали їх, даючи в руки, хто що міг.

 А війна набирала обертів. Запалали будинки, згорів корівник, критий тік, свинарник, курник з птицею. Залишились лише панська нова комора і конюшня. Наді-йшов наказ прикопати всі зернові на полі. Вийшли старі чоловіки в поле, раз пройшли боронами по хлібах над дорогою, що веде в сторону Лихачихи. Але тут зупинився біля них броньовик, вийшов військовий з великими зірками на рукавах і звернувся до людей: «Люди, що ви робите? Ми зараз відступаємо, але швидко повернемось. А ви ховайте зерно, щоб німцям не дісталося, збережіть його». Після цього більше не прикопували зерно, а ховали.

 Згодом знищили молотарку, комбайн, погнали трактори за Дніпро. Виїхали з села і члени партії з сім'ями (голова колгоспу Глушець, рахівник Наталоха, Завадський та інші). Спалили бухгалтерські книги. Бачив і відступаючих солдатів, в основному бійців з Середньої Азії. З'явились і наші тачанки з кулеметами, машини – спереду колеса, а замість задніх коліс — гусениці, гармати на кінній тязі. Одну гармату залишили на буряковій плантації. Дерев'яні колеса, на казеннику герб його імператорської величності Санкт-Петербурзького артилерійського заводу. 18 липня уже відходила піхота з росіян і українців.

 Вранці 19 липня хлопці сказали, що на цвинтарі села стоїть покинутий танк Т-34. Начитавшись Островського «Як гартувалася сталь», переніс увечері всі диски від кулемета з танка на подвір'я, поклав у кущах. Але сусід побачив і сказав матері: «Кума! Якщо німці знайдуть патрони, то повісять всю твою сім'ю». Мати змусила мене все це занести туди, де взяв. Але я не виконав її наказу. Викопав яму, наложив соломи, положив туди диски і прикопав.

 20 чи 22 липня у Володарці на березі р. Рось розташувалися для оборони загони Червоної Армії. Але налетіли німецькі літаки і розбомбили штаб. Поранені коні розбіглися, а солдати розшукували своїх. Останніми пройшли снайпери з гвинтівками СВТ з прицілами. Вони не зупинялися у нас, а прямували на Схід.

 Наступного дня з'явилась німецька розвідка – два мотоциклісти. Подивились, розвернулись і поїхали. Того ж дня в бік Умані полетіли винищувачі. Ми здивувались, що двокрилі «кукурузники» пішли в бій. Але вони назад не повернулись. З'явились німецькі танки і бронетранспортери. Гриміли 10 днів. Жінки і діти дивились на нахабних окупантів, на техніку з Європи. Йшли велетенські криті машини з солдатами, серед яких були поляки, словаки, італійці, угорці, австрійці та інші. В кожній машині в кабіні навпроти водія були дірки від куль. Тепер солдати показали себе. Вони забрали у нас свиней, курей, живність, а за це, сміючись, давали розписки. Словаки і поляки говорили, що Гітлер обіцяв їм віддати українські землі. Жінок примушували доїти корів у їх присутності, боячись, щоб не отруїли. У Володарці з'явився комендант. Він організував у Пархомівці поліцейський кущ на чолі з Горохівським. Це була дуже жорстока людина, яка не знала законів, не мала совісті. Від нього всі ховалися.

 Люди почали говорити, що нібито німці відпускають полонених, якщо їх викуплять. Наші матері, щоб врятувати їх, брали курей, яйця, хто що мав, йшли до Білої Церкви, де знаходився табір полонених. Там їм вдалося викупити 40 молодих червоноармійців і привести їх у село. Серед них були росіяни, грузин, узбек.

 У 1942 році з'явились партизани. Утворився партизанський загін на чолі з лейтенантом Барашковим. Влітку цього ж року під'їхала підвода до комори, де для німців було борошно, сало, дві бочки меду та інші продукти. Чотири чоловіки (партизани) з гвинтівками увійшли до комори і всі запаси забрали з собою. Так відбулася моя зустріч з партизанами. А взимку 1942 — 43 рр. вони часто вночі заходили до нас. Одного разу прийшов і Барашков. Розговорилися. Партизани бідкалися, що немає зброї, не вистачає патронів. Тоді я розповів, що патрони у нас є, що я їх приніс з танка. Віддав партизанам ще 2 гвинтівки і ручний кулемет, який я з братом ще в 1941 році знайшов у ріпаку. Потім я чув, що партизани зробили засідку на Одеській дорозі і знищили німецьких офіцерів. Про їх дії я мало знаю, але в той час їх поява була світлом надії на нашу перемогу».

 У ніч з 31 грудня 1943 року на 1 січня 1944 року територія Ожегівки, як і всього Володарського району, була визволена підрозділами 240 стрілецької дивізії полковника Уманського Т. Ф., 155 стрілецької дивізії полковника Іванчури І. М. Під час Другої світової війни загинув 81 житель села Ожегівка».

 Перед Другою світовою війною і після неї в селі діяв колгосп імені Ворошилова. У повоєнні роки, долаючи надзвичайні труднощі, селяни відбудовували зруйноване війною село.

 7 липня 1951 року в селі в нерівному бою з працівниками НКВС загинули учасники визвольної боротьби України Віталій Мельник і Володимир Скоренький, члени ОУН, які займались розповсюдженням антирадянської літератури.

 З 1957 року колгосп імені Ворошилова отримав назву імені 40-річчя Жовтня.

 У 1959 році село було електрофіковане, а за п'ять років до того, в 1954 році з'явилось радіомовлення. В середині 60-х років у селі було побудовано Будинок культури.

 З 1 січня 1963 року Володарський район було ліквідовано. Більшість сіл були приєднані до складу Тетіївського району, а села Пархомівка, Тадіївка, Ожегівка — до Ставищенського району.

 Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР «Про утворення нових районів Української РСР» від 8 грудня 1966 року в Київській області були утворені 5 нових районів (Богуславський, Бородянський, Обухі-вський, Володарський, Рокитнянський). Після цього Ожегівка знову потрапила до складу Володарського району. У 1974 році колгосп імені 40-річчя Жовтня було приєднано до колгоспу імені Леніна, який знаходився в селі Пархомівка.

 У зв'язку з розширенням колгоспу імені Леніна в 1988 році в Ожегівці було утворено колгосп «Перемога».

 У наш час у селі працюють три сільськогосподарські підприємства: фермерські господарства «Відродження» та «Фермер-філд», ПОСП «Перемога». Діють Будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт і відділ поштового зв'язку.

 В. Клейзор.

 У кожної людини є куточок землі, про який вона згадує постійно, куди її тягне повернутися з далеких подорожей, куди рветься її душа в тяжкі хвилини. Куточок цей — мала батьківщина, де людина вперше побачила світ, усвідомила себе, зазирнула за таємничий горизонт, повний незрозумілого і невідомого...

 Саме в цих словах невідомого автора сільський голова с. Ожегівка Віталій Клейзор вбачає суть існування кожної людини. Віталій Георгійович впевнено говорить, що саме любов до свого рідного села, бажання відновити його як культурно, духовно, так і в економічному аспекті стали першопричиною того, що спонукало його запропонувати себе на посаду сільського голови. І ось уже два роки поступово, але впевнено, він вносить позитивні корективи в плин звичного життя ожегівчан.

 Про те, як розвивається Ожегівка сьогодні, говорили з В. Г. Клейзором при зустрічі.

 — Пане Віталію, Ви на посаді сільського голови Ожегівки перебуваєте вже два роки. З чого починали?

 — Починав свою діяльність з виконання передвиборчої програми, що розрахована на 5 років. Найперше, що ми зробили, — це впорядкували сільське кладовище: вирізали кущі, поросль, дерева, що з роками стають аварійними. Приємно, що односельці погодилися допомогти розчистити кладовище.

 Наступним пунктом моєї програми було проведення вуличного освітлення. Зрозуміло, що за бюджетні кошти це питання вирішити неможливо, знову ж таки порадували самі ж ожегівчани, які погодилися від своїх будинків подавати електроенергію до вуличних ліхтарів. Затрати невеликі, адже ліхтарі оснащені енергозберігаючими лампами, та й вмикається світло лише у темну пору доби. На сьогодні вже близько 70% села (а це — 35 ліхтарів) освітлено.

 Завдяки розумінню людей і допомозі директора СФГ «Відродження» Віталія Григоровича Скиби, який виділив кошти на ліхтарі, до початку зими плануємо вирішити дане питання остаточно,

 — Чи важко було на початку, без досвіду роботи в органах місцевого самоврядування?

 — За освітою я — вчитель історії. Робота в органах місцевого самоврядування була новою, але в мене залишилася попередня команда. Та й я вже життя прожив у селі, цікавився громадськими справами, тому знав з чого починати.

 — Які фермерські господарства, окрім СФГ «Відродження», працюють на території Ожегівської сільської ради?

 — Це «Фермер-філд», господарство, що займається вирощуванням сільськогосподарських культур. Ним керує Олена Володимирівна Шкріба. Є ще ПОСП «Перемога», яке орендує землі запасу.

 — Які заклади соціально-побутової та культурної сфери функціонують на селі?

 — У селі працює ФАП, відділ поштового зв'язку. Є Будинок культури, який, на жаль, знаходиться в аварійному стані. Також у селі працюють магазини.

 Осередок духовності на селі — це наша Свято-Покровська церква, в якій вже більше 40 років править благочинний Володарського округу УПЦ, митрофорний протоієрей

 Миколай Сичевський. До речі, цього року в приміщенні церкви проведено ремонт.

 — Кожне село багате талановитими людьми. Чи є в Ожегівці народні умільці?

 — У нашому селі багато талановитих умільців: теслярів, столярів, рукодільниць тощо. Серед них є талановита вишивальниця — Валентина Степанівна Горобець. З дитинства вона займається цією справою. На її рахунку сотні прекрасних робіт. Це й картини, й ікони, й подушки, й рушники, й серветки.

 — Які проблеми існують сьогодні на селі? І чи вдається їх вирішувати?

 — Важливою проблемою, що турбує всіх ожегівчан, покращення автобусного сполучення Ожегівки з селищем Володарка та м. Біла Церква.

 Наступна проблема — це стан наших доріг. Частина дороги (3 км) при в'їзді в село знаходиться в жахливому стані. Минулого року за допомоги СФГ «Відродження» проводився ямковий ремонт.

 Ще одна проблема — Будинок культури, внутрішня частина якого знаходиться в аварійному стані. Останній раз капітальний ремонт тут проводився ще за часів СРСР.

 Нагальним питанням є прокладання водовідвідної траншеї біля кладовища, що розташоване біля поля. Колись був відвідний рів, але попереднє керівництво села його загорнуло. Щоб провести траншею, потрібні чималі кошти, але це необхідно, бо вода заливає кладовище.

 Власне, роботи вистачає і, по мірі можливостей, намагаємося її виконувати. Де в чому допомагає районна влада, чи місцеві фермери. Але більшість питань вирішуємо самостійно.

 — Нещодавно, відповідно до Державної програми, з району вивезли рештки пестицидів...

 — Наприкінці минулого року і на початку вересня наше село нарешті позбулося «спадщини» радянської доби — пестицидів, загальною вагою 2807 кг. Вони були в жахливому стані й псували довкілля.

 — А чи часто до Вас звертаються селяни з наболілими питаннями?

 — У нас, як і в інших сільських радах, ведеться журнал особистого прийому громадян. Сюди записуються питання, що турбують селян. Власне, до приміщення сільської ради люди приходять рідко, адже всі питання я вирішую «нон-стоп», тобто на місці.

 — А загалом, як керівник, які акценти ставите в роботі?

 — Намагаюсь робити все поступово, адже миттєво сьогодні не реально прокласти нову асфальтову дорогу, вивести село на високий рівень благоустрою. Це щоденна клопітка робота, яка потребує спільних зусиль ожегівської громади.